Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
– Ти його любиш, значить?
І, не чекаючи відповіді від засоромленої служниці, додала сумно:
– Ну що ж, іди! Гуляй!
Напровесні вона веліла перекопати весь садок із кінця в кінець, незважаючи на заперечення Шарля. Але він радів, що в неї починає ворушитись хоч якась воля. Воля та стала проявлятися чимраз більше в міру того, як Емма видужувала. Перш за все вона прогнала тітку Ролле, Бертину мамку, що з деякого часу унадилась до них на кухню з двома своїми годованцями і третім вихованцем, який жер, мов не в себе. Потім вона віднадила помалу й сімейство Оме, а далі і всяких інших гостей і навіть до церкви стала вчащати не так ревно, як перше. Аптекар повністю схвалював цю останню зміну і якось сказав їй по-дружньому:
– А я вже думав, що ви хочете приподобитись!
Абат Бурнізьєн заходив щодня, як і раніше, після уроку закону божого. Він волів залишатися на свіжому повітрі,
Зовсім недалечко, за стіною тераси, ловив раків Біне. Боварі запрошував його освіжитись – акцизник знаменито вмів відкорковувати пляшки.
– Це робиться таким манером, – говорив він, обводячи самовдоволеним поглядом співрозмовників і навколишній краєвид. – Пляшка ставиться на стіл, потім перерізуються шворки і корок вибивається потроху, легенькими ударами; так відкорковують і зельтерську воду в ресторанах.
Але траплялося, що під час цієї показової операції сидр бухав їм усім в обличчя; тоді священик густо реготав і повторював незмінно все той самий дотеп:
– Впадає у вічі висока якість!
Він був, по суті, премилою людиною і навіть нітрохи не обурився, коли аптекар порадив якось Шарлю повезти жінку для розваги в руанський театр послухати славнозвісного тенора Лагарді. Оме здивувався такій байдужості і спитав у кюре, як він дивиться на цю пропозицію. Той заявив, що, на його думку, театр менш небезпечний для моральності, ніж література.
Але аптекар став на захист літератури. Що ж до театру, то його завдання ясне – висміювати передсуди та забобони і веселим жартом навчати доброму життю.
– Castigat ridendo mores[62], пане Бурнізьєн! Візьміть більшість трагедій Вольтера, – вони дуже уміло присмачені філософськими думками, що робить їх справжньою школою моралі й дипломатії для народу.
– А я, – втрутився Біне, – бачив якось п'єсу під назвою «Паризький гамен»[63], де дуже ловко виведено тип старого генерала. Він там дає доброго чосу одному великосвітському шалапутові, що звів з ума дівчину-швачку, яка врешті…
– Безперечно, – провадив своє Оме, – є й погана література, як буває погана аптека, але ж огульне засудження цього найважливішого різновиду красних мистецтв справляє на мене враження нісенітниці, середньовічного мракобісся, відрижки тих страшних часів, коли Галілеїв кидали до в'язниць.
– Я прекрасно знаю, – заперечив кюре, – що бувають хороші книжки, хороші письменники; але, бачите, – оті зборища осіб різної статі у якомусь чарівному приміщенні, прикрашеному великосвітськими розкошами, оті поганські костюми, рум'яна, яскраве освітлення, оті знадливі голоси, – все це кінець кінцем породжує в людині певну духовну розпусту і викликає в ній ниці помисли й гріховні спокуси. Така принаймні думка всіх отців церкви. І нарешті, – докинув він, впадаючи раптом у якийсь містичний тон і мнучи в пучках понюшку табаку, – якщо церква засуджує видовища, значить, її правда, а нам лишається тільки скоритися її установам.
– Дозвольте спитати, – не вгавав аптекар, – за що вона відлучає акторів? Адже був такий час, коли вони відкрито брали участь у релігійних обрядах. Так, прямо в церкві грали такі собі фарси, звані містеріями, в яких часом прикро порушувались закони пристойності.
Священик відповів лише глибоким зітханням, а аптекар вів далі:
– Та і в Біблії, знаєте… є деякі подробиці… пікантні, сказати б… просто-таки слизькі!
І, помітивши роздратований жест абата, похопився:
– А все-таки ви погодитесь, що Біблія – не з тих книжок, які можна давати в руки юнацтву; мені, наприклад, було б неприємно, якби Аталія…
– Та то ж не ми, а протестанти рекомендують усім Біблію! – вигукнув Бурнізьєн, втративши терпець.
– Це не має значення, – заперечив Оме. – Але я дивуюся, як у наш час, у наш просвітній вік, знаходяться люди, які уперто обстоюють заборону духовної розваги, цілком невинної, моральної, а іноді навіть і гігієнічної, – правда ж, докторе?
62 Сміхом бичує звичаї
63
