Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Пігмаліон

Гіггінс. Місіс Пірс! Такі вирази з ваших вуст! Хто б подумав!

Місіс Пірс (неухильно провадячи своє). …як про одне слово, що його просила б вас не вживати. Дівчина сама вжила його, коли почала тішитися ванною. Кращих слів вона ж не знає - всмоктала його з материним молоком. Але з ваших уст вона не повинна його чути.

Гіггінс (гордовито). Я не можу звинуватити себе в тому, що хоч раз коли-небудь вимовив його, місіс Пірс! (Економка твердо дивиться йому в вічі. Й він додає, приховуючи нечисте сумління критичним виразом обличчя.) Ну хіба що в мить крайнього й виправданого хвилювання.

Місіс Пірс. Тільки цього ранку, пане, ви застосували його до чаю, чашки, в якій був той чай, та черевиків.

Гіггінс. Ах, це! Звичайна алітерація, місіс Пірс, така природна для поета.

Місіс Пірс. Ну, пане, хоч би як ви це називали, я дуже прошу вас не повторяти його більше при дівчині.

Гіггінс. Ну добре, дуже добре. Це все?

Місіс Пірс. Ні, пане. Нам усім доведеться в присутності цієї дівчини бути якомога охайнішими.

Гіггінс. Звичайно. Цілком справедливо. І дуже важливо.

Місіс Пірс. Тобто, її одягу ніде не повинен загрожувати бруд, і всі речі завжди мають бути на своїх місцях.

Гіггінс (урочисто підходячи до неї). Саме так! Я саме хотів привернути до цього вашу увагу. (Обертається до Пікерінга, якому ця розмова дає величезну втіху.) Найважливіші вони, оці дрібнички, Пікерінгу. Подбай про дрібняки, а вже фунти самі про себе подбають. Це не тільки про гроші - а й про особисті звички теж. (Займає стійку позицію на килимку біля каміну - вигляд у нього людини, якої нічим не схитнути.)

Місіс Пірс. Авжеж, пане. Тоді чи смію я просити вас не приходити на сніданок у халаті чи, принаймні, не користуватися ним як серветкою так часто, як ви це робите, пане. І коли ви будете такі добрі, що не їстимете всього з однієї тарілки, та пам’ятатимете, що не можна ставити каструлю з вівсянкою на чисту скатертину, це буде чи не найкращий приклад для дівчини. Згадайте, як ви мало не подавилися риб’ячої кісточкою в джемі та тому тижні.

Гіггінс (зрушений-таки з килимка й дрейфуючи назад до рояля). Може, я й роблю такі речі, коли забудуся, але, звісно ж, звичок таких я не маю. (Сердито.) До речі, мій халат диявольськи тхне гасом!

Місіс Пірс. Звісно, що тхне, містере Гіггінсе. Та якщо ви будете надалі витирати свої пальці…

Гіггінс (зриваючись на крик). Та гаразд уже, гаразд! Надалі я витиратиму пальці об свою чуприну.

Місіс Пірс. Сподіваюсь, що ви не образилися, містере Гіггінсе.

Гіггінс (вражений самою думкою, що його могли запідозрити в такому нехорошому почутті). Зовсім ні, аж ніяк ні! Ви маєте цілковиту слушність, місіс Пірс. Я буду особливо обачливий при дівчині. Це все?

Місіс Пірс. Ні, пане. Можна їй одягти одне з тих японських убрань, що ви привезли з-за кордону? Не можу ж я знов одягти її в старе лахміття.

Гіггінс. Звісно! Беріть усе, що хочете. Це все?

Місіс Пірс. Дякую, пане. Це все. (Виходить.)

Гіггінс. Знаєте, Пікерінгу, дивні думки складаються у цієї жінки про мене. Я ж сором’язливий, боязкий чоловік. Ніколи я не міг почуватися по-справжньому дорослим, великим, як інші хлопці. І все ж вона твердо переконана в тому, що я деспотичний, владний, начальникоподібний тип. Цього мені ніяк не збагнути.

Вертається місіс Пірс.

Місіс Пірс. Перепрошую, пане, але вже починаються прикрощі. Там, унизу, чекає сміттяр, якого звати Альфред Дулитл і який бажає вас бачити. Він заявляє, що ви тут тримаєте його дочку.

Пікерінг (підводячись). Отакої! Ну-ну!

Гіггінс (нероздумуючи). Приведіть сюди того негідника.

Пікерінг. А може, він і не негідник, Гіггінсе.

Гіггінс. Дурниці. Звісна річ, він негідник.

Пікерінг. Негідник він чи ні, а я побоююсь, що буде нам з ним клопіт.

Гіггінс (упевнено). О ні, я так не думаю! Якщо й буде кому клопіт, то клопітно буде йому зі мною, а не мені з ним. І ще ж ми добудемо від цього щось цікавеньке.

Пікерінг. Про його дочку?

Гіггінс. Ні, я маю на увазі його говірку.

Пікерінг. О!

Місіс Пірс (від дверей). Дулитл, пане! (Впускає до кімнати Дулитла й виходить.)

Альфред Дулитл - підстаркуватий, але ще при здоров’ї сміттяр, весь убраний, як і годиться чоловікові його фаху, з капелюхом на голові, широкі криси якого ззаду покривають шию і плечі. У нього примітні й досить цікаві риси обличчя, яке ніби промовляє, що його власник однаково вільний як від страху, так і від сумління. Голос у нього надзвичайно виразистий - наслідок звички завжди давати волю почуттям. Цієї миті його поза свідчить про покривджену гордість і сувору рішучість.

Попередня
-= 13 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.

Останній коментар

  10.09.2014

ти красава


anonymous69 16.02.2014

дуже цікава п'эса. трішки терпіння та більше наполегливості і кожен досягне недосяжного! рекомендую прочитати та поринути у світ головних героїв.


Додати коментар