Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Портрет Доріана Грея

— Але кого ж ти вважаєш добрим? — запитав Безіл Голворд.

— Атож, — приєднався до художника Доріан, відкинувшись на стільці і дивлячись на лорда Генрі з-над розкішного букета пурпурових ірисів, що стояв посеред столу, — кого ви вважаєте добрим?

— Добрий той, хто живе у злагоді з самим собою, — відповів лорд Генрі, торкаючись ніжки келиха білими, немов відточеними пальцями. — А хто мусить жити в злагоді з іншими людьми, той у розладі з самим собою. Своє власне життя — це найважливіше. Що ж до ближніх, то якщо кому смакує філістерський чи пуританський дух, він може собі козиритися перед ними своєю моральністю, але насправді ближні його не обходять. До того ж в індивідуалізму, безперечно, вища мета. Сучасна мораль вимагає від нас погодження з приписами часу. Я ж, однак, вважаю, що для кожної культурної людини годитися з нормами своєї доби — це щонайгрубша неморальність.

— Але ж ти знаєш, Гаррі, коли людина живе тільки для себе, вона розплачується за те жахливою ціною, — зауважив митець.

— Авжеж, у нас за все нині правлять надміру. Мені здається, справжня трагедія бідних якраз у тому, що вони не можуть дозволити собі нічого, крім самозречення. Красиві гріхи, як і красиві речі, — привілей багатих.

— Людина за таке життя розплачується не грошима.

— А чим же ще, Безіле?

— Ну, хоча б докорами сумління, стражданням, нарешті, свідомістю свого морального занепаду...

Лорд Генрі знизав плечима.

— Любий мій, середньовічне мистецтво чарівне, але середньовічні емоції віджилі. Щоправда, як на письменство, вони ще годяться, але якась річ тільки тому й стає здала для письменства, що нею в житті перестали користатись. Повір мені, цивілізована людина ніколи не кається в пережитих насолодах, а людина нецивілізована — не знає, що таке насолода.

— Я знаю, що таке насолода! — вигукнув Доріан Ґрей. — Це обожнювати кого-небудь.

— Певна річ, це краще, ніж бути обожнюваним, — відказав лорд Генрі, вибираючи собі фрукти. — Страх набридливо терпіти, як тебе обожнюють. Жінки ставляться до нас, представників чоловічого роду, точнісінько як людство до своїх богів. Вони поклоняються нам і вічно дозоляють своїми проханнями.

— А я гадаю, вони просять у нас лише того, що перше вже дали нам, — упівголоса й серйозно мовив Доріан. — Вони пробуджують у нас Кохання і мають право сподіватися його від нас і для себе.

— Це абсолютно слушно, Доріане, — піднесеним тоном підтвердив Голворд.

— У світі нема нічого абсолютно слушного, — заперечив лорд Генрі.

— Ні, Гаррі, таки є! — вигукнув Доріан. — Ви ж самі добре знаєте, що жінки віддають чоловікам найдорожче, що мають.

— Можливо, — зітхаючи, погодився лорд Генрі. — Але вони незмінно вимагають його назад, і то все в дрібній монеті. Ось із чим морока. Жінки, як зауважив один дотепний француз, запалюють нас на шедеври, та ніколи не дають змоги їх творити.

— Гаррі, ви вже зовсім неможливий! І чого ви мені так дуже подобаєтесь?

— Я вам завжди подобатимусь, Доріане, — відповів лорд Генрі. — Може, вип'ємо кави, друзі?.. Офіціанте, принесіть кави, коньяку і цигарок... Ні, цигарок не треба, у мене є... Безіле, я не можу тобі дозволити палити сигари, візьми цигарку! Цигарки — це довершений взірець довершеної насолоди, витонченої, гострої, але такої, що не дає повного задоволення. Чого ще бажати?.. Авжеж, Доріане, ви завжди любитимете мене. Ви бачите в мені втілення всіх гріхів, які не маєте духу вчинити самі.

— Що за дурниці ви правите, Гаррі! — скрикнув юнак, прикурюючи від вогнедишного срібного дракона, що його офіціант поставив на стіл. — Краще от їдьмо до театру. Коли ви побачите Сібіл на сцені, перед вами відкриється новий ідеал життя. Вона явить вам щось таке, чого ви не знали ще досі.

— Я вже знаю все, — з утомою в очах мовив лорд Генрі. — Проте я завжди охочий до свіжих вражень, хоч боюся, що для мене їх уже не лишилося. А втім, хто й зна? Може, ваша чудова дівчина і розворушить мене. Я люблю сцену — вона куди реальніша за життя. Ну що ж, ходімо! Доріане, ви поїдете зі мною. Мені дуже прикро, Безіле, але в моїй кареті лише два місця. Тобі доведеться їхати за нами в кебі.

Вони підвелись і, одягши пальта, допивали каву стоячи. Художник був мовчазний і похнюплений. Смуток посів його душу. Не лежало йому серце до цього шлюбу, хоч він і розумів, що з Доріаном могло статися й далеко гірше.

Через кілька хвилин вони спустилися сходами. Як і домовилися, Голворд їхав сам-один і бачив попереду поблимування ліхтарів маленької карети лорда Генрі. Почуття безповоротної втрати нараз пройняло художника. Він усвідомив, що Доріан Ґрей ніколи вже не буде йому тим, чим був дотепер. Поміж них двох стало життя... Очі його заволокло сльозою, і яскраво освітлені людні вулиці розтанули перед ним у каламуті. Коли кеб під'їхав до театру, Голвордові вже здавалося, що за цей день він постарів на багато років.

Попередня
-= 31 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

anonymous14442 06.09.2014

дуже філософське. є над чим задуматись. рекомендую!


Додати коментар