Слава ЗСУ!

— Бачу, що ти знов хочеш на невизначений час покинути свого хворого дядька. Це тобі з очей лізе! Чи ж неправда, Синдбаде?

— Я не відпираюся від своїх намірів, — відповів я, злегка опустивши очі.

— Не відпираєшся? — шепнув дядько голосом, повним жаху. — Добре робиш, що не відпираєшся. В кожнім разі, у сто разів краще недопратися, аніж запиратися. Коли ти від’їжджаєш?

— Негайно.

— Ну то… до побачення!

— До побачення!

Того ж дня я був у Басрі, а наступного — величезний корабель ніс мене по морю у незнані країни.

День був такий спекотний, що по кількох годинах плавання капітан вирішив тимчасово пристати до берега, аби дати можливість команді — для охолодження — скупатися в морі. І от уся команда зійшла на берег, і за хвильку сотня оголених людських тіл з радістю занурились у воду.

Оголився під кінець і я та й, склавши одяг на березі, скочив у воду й пірнув, бо плавати вмів чудово. А коли я купався, Морський Диявол виплив раптом на берег і поскакав на череві просто до мого одягу. Я здогадався, що він знову хоче всунути мені в кишеню того клятого листа, який приніс мені стільки негараздів і лиха. Але я відплив надто далеко від берега і вже не міг йому в тім перешкодити. У першу мить я мав намір криком покликати на поміч усю команду, але своєчасно стримав той крик. Моє знайомство з Морським Дияволом могло, як завжди, зродити найрізноманітніші підозри й настановити всю команду проти мене. Від мене або відвернулись би, або — ще гірше — кинули б мене на березі. Отож я й мусив мовчати, дивлячись, як Морський Диявол старанно й ретельно засовує в мою кишеню добре знайомого мені листа, а потім безкарно вертається в море, аби в нього зануритись.

Тимчасом капітан подав знак, що купання закінчене. Ми всі одяглися і чимшвидше повернулися на корабель.

У мене не було ні часу, ні можливості позбутися диявольського листа, бо матроси весь час були поряд зі мною, а один із них навіть приязно взяв мене під руку і весело повернувся зі мною на палубу. Я знав, що наявність у кишені клятого листа віщує мені невдачі та лихо. Але що ж було робити? Корабель плив з блискавичною швидкістю. Даремно намагався я усамітнитись. Матроси відчули до мене щиру приязнь і не відпускали навіть на мить. Тоді я вдався до хитрощів — запропонував матросам для розваги постріляти з лука. Ми почали стріляти по черзі, аби виявити, хто стріляє найкраще і найдалі. Коли підійшла моя черга, я сказав з удаваною і досить, зрештою, недолугою посмішкою:

— Я стріляю зазвичай так далеко, що для позначення моєї стріли хочу причепити до оперення шмат паперу.

Тремтячою рукою витяг я з кишені диявольського листа, міцно прикріпив його до оперення і, з усіх сил натягши тятиву, випустив летючу стрілу в повітря. Але вистрілив я так необачно, що стріла замість уперед — злетіла вгору над кораблем і, досягши певної висоти, почала швидко падати вниз. Я був у розпачі! Усі очі підвелися вгору — за стрілою. Вся команда зацікавлено стежила за летом стріли.

— Впаде назад на палубу чи не впаде? — питав один з матросів, витріщивши зацікавлено очі.

— Мабуть, не впаде, — зауважив другий.

— Напевно впаде, — твердив, доводячи мене до відчаю, третій.

— Вже падає! — вигукнув четвертий.

— Падає просто на палубу! — підхопив п’ятий.

— Падає, падає! — радісно закричала вся команда.

І стріла впала. Впала просто на палубу разом з диявольським листом, який я так міцно і так старанно прикріпив до оперення. Тисячі рук простяглися до стріли. Я злякався. Я відчував, що зараз зомлію. Я робив зусилля, аби не втратити притомності. Стріла переходила з рук в руки. До неї приглядалися уважно й зацікавлено. Врешті схопив її один старий і бувалий матрос. Ледь кинув він погляд на диявольський лист, як зародилася, мабуть, у нього якась підозра, бо він примружив очі, скривився, відчепив лист від оперення і почав його спершу пильно роздивлятися, а потім повільно читати. Я пропав.

— То ти лиш для позначення одягнув свою стрілу в ці диявольські шати? — нарешті запитав він у мене з глузливою посмішкою, якої я не забуду ніколи.

Я мовчав.

— Такого старого горобця, як я, на полову не підманиш! — бурчав далі матрос. — Знаю я диявольський почерк з розповідей мого діда. Слухайте, панове командо, то сам Морський Диявол власноручно писав цього листа, прикріпленого до оперення, і власноручно адресував його на ім’я цього мандрівника, з якого такий вправний стрілець, що стріла сама повертається до нього, як вірний собака до свого господаря!

Ґвалт і рух зчинилися на палубі. Одні нарікали, інші зловісно бурчали щось під ніс, ще інші погрожували мені кулаками.