Слава ЗСУ!

І снів наяву.

_Три._Ось_число_твого_життя._

Три?

_Так._Три_—_це_містика._Троє_—_в_самому_серці_твоєї_мандрівки. Ще_одне_число_з'явиться_пізніше._Поки_що_три._

Хто такі ці троє?

_«Нам_не_дано_побачити_всю_картину,_тож_дзеркало_пророчиці_затемнене»._

Скажи все, що можеш.

_Перший_—_молодий,_із_темним_волоссям._Він_стоїть_на_межі_грабунку_і_вбивства. У_нього_вселився_демон._Ім'я_демона_—_ГЕРОЇН._

Що це за демон? Я про такого не чув. Навіть від учителя.

_«Нам_не_дано_побачити_всю_картину,_тож_дзеркало_пророчиці_затемнене». Єй_інші_світи,_стрільцю,_інші_демони._Ці_води_глибокі._Шукай_двері. Шукай_троянди_і_незнайдені_двері._

А другий?

_Вона_приїде_на_колесах._Більше_нічого_не_бачу._

Третій?

_Смерть…_та_не_твоя._

А чоловік у чорному? Де він?

_Близько._Невдовзі_ти_з_ним_поговориш._

Про що ми говоритимемо?

_Про_Вежу._

Що буде з хлопчиком? Із Джейком?

Розкажи про хлопчика!

_Хлопець_—_твій_вхід_до_чоловіка_в_чорному. Чоловік_у_чорному_—_твоя_брама_до_трьох._Три_—_твій_шлях_до_Темної_вежі._

Як? Як таке може бути? Чому це має трапитися?

_«Нам_не_дано_побачити_всю_картину…»_

Бодай тебе Бог прокляне.

_Нема_такого_бога,_який_міг_би_мене_проклясти._

Не раджу ставитися до мене зверхньо, Істото.

А як же тебе називати? Зоряна шльондра? Повія Вітрів?

_Для_декого_джерело_життя_—_це_кохання,_що_приходить_у_прадавні_місця… навіть_у_ці_часи_смутку_і_зла._Дехто,_стрільцю,_живиться_кров'ю. І_як_я_це_розумію,_кров'ю_маленьких_хлопчиків._

Я можу його врятувати?

_Так._

Скажи, яким чином.

_Припини_свою_гонитву,_стрільцю._Згорни_табір_і_повертай_назад, напівнічний_захід._Там_досі_є_потреба_в_людях, що_здобувають_хліб_насущний_завдяки_кулям._

Я поклявся револьверами свого батька і зрадою Мартена.

_Мартена_більше_немає._Чоловік_у_чорному_поглинув_його_душу._І_ти_це_знаєш._

Я дав клятву.

_Тоді_ти_проклятий._

Ти свого добилася, сучко. Можеш мене мати.

VI

Жагуче заповзяття.

Тінь піднялася над ним й огорнула з усіх боків. Раптовий екстаз змінився галактикою болю, такого ж безбарвного і яскравого, як прадавні зорі, що стали червоними після загибелі. Перебуваючи на вершині їхнього злиття, він побачив непрохані обличчя, що схилялися до нього: Сильвію Пітстон, Еліс — жінку з Талла, Сюзанну, ще десяток інших.

І нарешті, коли, здавалося, минула ціла вічність, він відштовхнув її од себе. Свідомість повернулася до нього, а разом з нею прийшли смертельна втома та огида.

_Ні!_Цього_мало!_Ще_не…_

— Дай мені спокій, — сказав стрілець. Він сів та мало не скотився з вівтаря, але втримав рівновагу і став на ноги. Вона зробила ще одну спробу: торкнулася його

_(жимолость,_жасмин,_трояндова_олія),_

та він грубо відштовхнув її, впавши на коліна.

Хитаючись, мов п'яний, стрілець побрів до краю кружала. Ледве подолавши цей бар'єр, він відчув, що з плечей звалюється важезний тягар, і судорожно втягнув у себе повітря. Він почувався опаскудженим. Чи варте було це відчуття здобутих знань? Важко було сказати. Можливо, з часом він зможе відповісти собі на це питання. Але не зараз. Віддаляючись, він спиною відчував, що вона стоїть біля ґрат своєї в'язниці й дивиться, як він тікає. І подумав, скільки ще часу мине, перш ніж хтось іще перетне пустелю і знайде її тут, зголоднілу і самотню. Безмежжя часу здалося стрільцеві таким нездоланним, що на якусь хвилю він відчув себе карликом біля ніг гіганта.

VII

— Ти захворів?!

Коли стрілець, продравшись крізь віття дерев, ступив на землю табору, Джейк різко скочив на ноги. Досі хлопчик сидів, зіщулившись, біля решток крихітного вогнища, поклавши щелепу собі на коліна і з нещасним виглядом обсмоктуючи кісточки кролика. Тепер він з усіх ніг мчав до стрільця, і вираз занепокоєння на його обличчі змусив Роланда ще сильніше відчути потворний тягар майбутньої зради.

— Ні, — сказав стрілець. — Не захворів. Просто втомився. Я виснажений. — Він неуважно махнув рукою, показуючи на щелепу. — Вона більше не знадобиться тобі, Джейку.

Хлопчик із силою пожбурив річ на землю, а потім і руки об сорочку витер. Від огиди його верхня губа інстинктивно піднялася, оголюючи зуби, й опустилася, але Джейк цього не усвідомлював (стрілець був певен).

Роланд сів — мало не впав — на землю, відчуваючи біль у суглобах і запаморочення в голові, не надто приємний відгомін мескаліну. В паху теж пульсував тупий біль. Повільно, ні про що не думаючи, він скрутив цигарку. Джейк спостерігав. Раптово стрілець відчув бажання поговорити з Джейком _дан-дін_після того, як розповість йому все, про що дізнався. Але тут же з жахом облишив цю думку. І подумав, чи не втратив, бува, котрусь із частин свого єства… розум чи душу. Бо сама думка про те, щоб розкрити розум і душу, скоривши їх наказові дитині, була безумством.