Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Сяйво

Вона опустилася поруч на коліна, поклавши йому руки на плечі, щоб підбадьорити й заспокоїти.

— Денні, що...

Поруч став Джек.

— З тобою все о’кей, доко? — Він коротко струснув Денні, й погляд хлопчика прояснився.

— Так, тату. Усе чудово.

— Що це було, Денні? — запитала Венді. — У тебе закрутилася голова, любий?

— Ні, просто... просто задумався. Вибач. Я не хотів вас лякати. — Він глянув на батьків, що стояли поруч на колінах, і слабко, схвильовано посміхнувся. — Може, це від сонця. Мені сонце потрапило в очі.

— Зараз приїдемо в готель і дамо тобі ковточок води, — сказав тато.

— Добре.

Але й у «жуку», який по більш пологому схилу рухався вперед і вгору значно впевненіше, Денні, сидячи між ними, усе поглядав уперед на дорогу, іноді дозволяючи собі сковзнути оком по готелю «Оверлук», що виблискував на сонці безліччю вікон, які зорили на захід із масивної споруди. У сніжному бурані йому привидівся саме цей будинок, темний, сповнений глухого стукоту, і якась жахлива, огидна, але знайома фігура розшукувала його в довгих коридорах, вистелених килимоджунглями. Саме щодо цього місця його застерігав Тоні. Тут. Отут. Чим би це Тремс не було — воно жило тут.

9. Виписка


Одразу за високими, старомодними парадними дверима їх чекав Уллман. Потиснувши руку Джеку, він холодно кивнув Венді, можливо, завваживши, як повернулися голови, коли вона пройшла у вестибюль: розсипане по плечах золотаве волосся, проста сукня в матроському стилі. Поділ скромно завмер на два сантиметри вище колін, але й цього спостерігачеві було досить, щоб зрозуміти — ноги гарні.

Здається, лише Денні Уллман сприйняв по-справжньому тепло, але з таким Венді стикалася й раніше. Схоже, Денні відповідав уявленням про дітей тих людей, які зазвичай дотримувалися щодо них такої ж думки, як і В. С. Філд7. Злегка нахилившись, він простягнув Денні руку. Малий без посмішки офіційно потиснув її.

— Мій син Денні, — сказав Джек. — І моя дружина Він-ніфред.

— Дуже приємно познайомитися з вами обома, — сказав Уллман. — Скільки тобі років, Денні?

— П'ять, сер.

— Це ж треба, сер. — Уллман посміхнувся й глянув на Джека. — Він добре вихований.

— Аякже, — сказав Джек.

— Місіс Торренс, — він так само злегка їй поклонився, і на мить зніяковіла Венді подумала було, що Уллман поцілує їй руку. Він прийняв долоню, яку вона непевно простягнула йому, але лише для того, щоб ненадовго стиснути обома руками. Долоньки Уллмана виявилися маленькими, сухими й гладкими, і Венді здогадалася, що він їх припудрює.

У вестибюлі кипіла робота. Віднесли майже всі старомодні стільці з високими спинками. Туди-сюди снували розсильні з валізами, а біля стійки, на якій стояла масивна латунна каса, вишикувалася черга. Наліплені на касу перебивні картинки «Банк-Америкен» і «Майстер-Чедж» дратували своєю несучасністю.

Праворуч, біля високих двостулкових дверей, обидві половинки яких були щільно зачинені й зв’язані мотузкою, у старомодному каміні палали березові дрова. На дивані, присунутому мало не впритул до вогню, сиділи три черниці. Обклавшись із усіх боків поставленими одна на одну сумками, вони перемовлялися й посміхалися, чекаючи, коли черга на виписку зменшиться. Під поглядом Венді вони дружно вибухнули дзвінким дівочим сміхом. Вона відчула, що і її губ торкнулася посмішка: наймолодшій із черниць було не менше шістдесяти.

Приглушений гул голосів на задньому плані, неголосне «тінь!» срібного дзвіночка каси, коли один із чергових клерків дзвонив у нього, трохи нетерпляче «далі, будь ласка!» — все це навівало яскраві теплі спогади про їхній із Джеком медовий місяць у нью-йоркському «Бікман-Тавері». Уперше Венді дозволила собі повірити, що, можливо, саме цього й потребувала їхня трійця: провести разом, оддалік від світу, цілий сезон, щось на кшталт медового місяця для всієї родини. Вона любовно посміхнулася Денні, який чесно витріщався довкола на геть усе. Перед ґанком зупинився ще один лімузин, сірий, як жилет банкіра.

— Останній день сезону, — казав Уллман. —- День закриття. Неодмінна метушня. Я, властиво, сподівався, що ви приїдете години до третьої, пане Торренсе.

— Хотілося дати «фольксваґену» фору на той випадок, якщо він вирішить покапризувати, — сказав Джек. — Але обійшлося.

— Дуже вдало, — сказав Уллман. — Я маю намір пізніше влаштувати вам трьом екскурсію по нашій території, і, звичайно, Дік Геллоран хоче показати пані Торренс кухню «Оверлука». Однак...


 7 В. С. Філд (1880—1946) — популярний у першій половині XX століття американський комедіант, відомий своєю ненавистю до дітей, собак, а також до жінок.

Попередня
-= 27 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 3.


Останній коментар

anonymous7538 06.07.2014

Але в самому творі не вистачало хорору.


anonymous7538 04.07.2014

Цікавий кінець. Так і тримає в напруженні: "Що ж буде далі"?.


anonymous10749 04.07.2014

:-)


Додати коментар