Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Собака Баскервілів

— Що будемо робити? — прошепотів сер Генрі.

— Почекаємо тут. Утікач повинен бути недалеко від світла. Подивимось, може, він десь вигулькне.

Ледве я встиг вимовити ці слова, як ми з сером Генрі побачили його. Над скелею, в розколині якої горіла свічка, з'явилося бридке жовте обличчя, пооране слідами мерзенних пристрастей,— жахливе обличчя, позбавлене всього людського. Заляпане грязюкою, заросле щетиною, закрите пасмами сплутаного волосся, таке обличчя цілком могло б належати одному з тих стародавніх дикунів, які колись жили в печерах на схилах тутешніх пагорбів. Вогник свічки відбивався в маленьких хитрих очицях, які люто зиркали то праворуч, то ліворуч, наче в дикого підступного звіра, що почув у темряві кроки мисливця.

Щось, очевидно, викликало у втікача підозру. Чи то у них з Беррімором був умовний знак, якого ми з сером Генрі не подали, чи то цей чоловік з якихось інших причин дійшов думки, що не все гаразд, але на його лютому обличчі я виразно помітив сліди страху. Будь-якої миті він міг загасити свічку й зникнути в темряві. А тому я стрибнув уперед, це саме зробив і сер Генрі. Каторжник верескливо лайнувся і пожбурив у нас каменюкою, яка розлетілася на скалки, вдарившись об наш гранітний валун. Я мигцем побачив його присадкувату кремезну постать, коли він схопився на ноги й пустився навтіки. На щастя, в цю хвилину з-за хмар викотився місяць. Ми кинулися вгору по схилу, а каторжник у цей час щодуху мчав уже з іншого боку пагорба, стрибаючи з каменя на камінь із спритністю гірського цапа. Влучним пострілом можна було б зупинити його, але я взяв з собою револьвер тільки для захисту, якщо на мене буде вчинено напад, а не для того, щоб стріляти в неозброєну людину, яка до того ж тікає геть.

Я і сер Генрі непогані бігуни і перебуваємо в досить добрій формі, але ми швидко зрозуміли, що втікача нам не наздогнати. І в місячному світлі ми ще довго бачили його, поки він не перетворився на малесеньку цятку, що моторно рухалася між валунів на схилі далекого пагорба. Ми бігли й бігли, аж зовсім засапалися, проте відстань між нами і каторжником щодалі збільшувалася. Нарешті ми зупинилися, сіли, ледве переводячи подих, на два камені і почали спостерігати, як утікач зникає вдалині.

І саме в цю хвилину трапилося найдивовижніше і найнесподіваніше.

Вважаючи подальшу погоню безнадійною, ми вже встали, щоб повернути додому. Місяць низько висів над пустищем праворуч від нас, і на нижньому краї його срібного кружала чітко вимальовувалася зубчаста гранітна вершина пагорба. І на тій вершині я побачив темну, наче з чорного дерева, людську постать, що окреслилася на блискучому місячному тлі. Не подумайте, Холмсе, що то була галюцинація. Запевняю вас, ніколи в житті я нічого не бачив більш виразно. Наскільки я можу судити, це був високий на зріст худорлявий чоловік. Він стояв, трохи розставивши ноги, схрестивши на грудях руки і похиливши голову,— так, наче поринув у роздуми, дивлячись на величезну торф'яну й гранітну пустелю, що розляглася перед нами. Можливо, то з'явився сам дух цього моторошного місця. Це був не каторжник, бо перебував надто далеко від пагорба, на якому той зник. Крім того, він був значно вищий на зріст. Скрикнувши від здивування, я показав на нього баронету, але протягом тієї миті, коли я відвів очі, щоб схопити сера Генрі за руку, невідомий зник. Гостра вершина пагорба, як і перше, врізалася в нижній край місячного кола, та мовчазної непорушної постаті на ній уже не було.

Я хотів був піти в тому напрямку і оглянути пагорб, але він був досить далеко. Що стосується баронета, то він ще не встиг заспокоїтись від страхітливого виття, яке нагадало йому про похмуру родинну легенду, і аж ніяк не схильний був до нових пригод. Він не бачив цього самотнього чоловіка на скелястій вершині пагорба і не міг відчути, яке нервове збудження викликала в мені його дивна поява і владний вигляд. «Певно, стражник,— сказав він. — їх у пустищі повно, відколи втік цей тип». Можливо, сер Генрі має рацію, проте мені хочеться дістати додаткові докази цього. Ми маємо намір повідомити сьогодні в прінстаунську тюрму, де їм слід шукати втікача, і неймовірно шкодуємо, що нам не пощастило схопити його, щоб з тріумфом повернути, уже як свого бранця, на старе місце. Отакі події відбулися минулої ночі, і ви, дорогий Холмсе, повинні визнати, що я вчинив добре, надіславши вам такий звіт. Багато з того, про що я вам розповів, не має до справи ніякого стосунку, але я добре розумію одне: найкраще, що я можу зробити,— це повідомити вам усі факти і дати вам можливість самому вибрати ті, які будуть вам найбільш корисні й допоможуть зробити необхідні висновки. А деякі успіхи у нас, безперечно, є. Що стосується Берріморів, то ми з'ясували спонукальні мотиви їхньої поведінки, а це значно спростило ситуацію. Проте пустище з його таємницями та дивними мешканцями залишається таким же незбагненним, як і раніше. Можливо, в наступному листі мені пощастить пролити трохи світла на все це. А найкраще було б, якби ви приїхали до нас. І хоч би там що, а за кілька днів я напишу вам знову».

Попередня
-= 39 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!