Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Собака Баскервілів

— Ви не помічаєте в ньому нічого особливого?

Я довго роздивлявся крислатий капелюх з плюмажем, довгі кучері, білий мереживний комір і суворе, мертве обличчя. Воно не відзначалося брутальністю, але було бундючне, безжальне й жорстоке, з міцно стуленими тонкими губами й холодними невблаганними очима. — Він нікого вам не нагадує?

— В нижній частині обличчя є щось від сера Генрі.

— Можливо, не більше, ніж натяк. Але зачекайте хвилиночку!

Він став на стільця і, тримаючи свічку в лівій руці, затулив зігнутою правою крислатий капелюх і завитки довгих кучерів.

— Господи Боже! — не стримав я здивованого вигуку.

З полотна на мене дивилося обличчя Степлтона.

— Ага, тепер ви теж побачили. Мої очі давно натреновані вивчати обличчя, а не те, що їх прикрашає. Найголовніша якість криміналіста-слідчого — це вміти проникати поглядом за маски.

— Неймовірно. Наче його портрет.

— Так, цікавий випадок повернення до предків, причому як у фізичному, так і в духовному смислі. Людині досить почати вивчати портрети, щоб перетворитися на прибічника теорії переселення душ. Не підлягає сумніву, Степлтон теж з роду Баскервілів.

— Із планами на спадщину.

— Цілком вірно. Цей портрет, що випадково потрапив на очі, дає нам у руки одну з найважливіших сполучних ланок, відсутність якої так нам дошкуляла. Ми впіймали його, Вотсоне, ми його впіймали і, присягаюсь, не встигне закінчитися завтрашній день, як він битиметься в наших сітях так само безпорадно, як б'ються метелики в його сачку. Шпилька, корок, карточка — і ми поповнимо ним колекцію на Бейкер-стріт.

Холмс зареготав і відвернувся від портрета. Я взагалі не чув, щоб він сміявся часто, і завжди його сміх віщував комусь лихо.

Вранці я прокинувся рано, але Холмс був на ногах ще раніше: одягаючись, я побачив, що він уже встиг десь побувати.

— Еге ж, сьогодні ми матимемо морочливий день,— зауважив він, радісно й нетерпляче потираючи руки. — Сіті розставлено, скоро почнемо їх витягувати. Так от, до кінця дня ми напевно знатимемо, зловили ми нашу велику сухо-морду щуку чи вона проскочила в дірку.

— Ви вже встигли побувати в пустищі?

— Я дійшов до Грімпена й надіслав звідти повідомлення в Прінстаун про смерть Селдена. Здається, ні, я майже впевнений, нікого з вас не турбуватимуть у зв'язку з цією справою. Крім того, я зв'язався з моїм вірним Картрайтом,— адже він, безперечно, дуже сумував би під дверима моєї халупи, як пес на могилі свого хазяїна, коли б я не заспокоїв його щодо своєї безпеки.

— Що ми будемо робити далі?

— Насамперед побачимося з сером Генрі. А ось і він!

— Доброго ранку, Холмсе! — привітався баронет. — Ви схожі на генерала, який розробляє з начальником штабу план битви.

— Так воно й є. Вотсон прийшов одержати наказ.

— Я теж.

— Чудово. Якщо я не помиляюсь, наші друзі Степлтони запросили вас сьогодні на обід?

— Сподіваюсь, ви теж туди підете. Вони дуже гостинні люди, і я впевнений, що вони будуть надзвичайно раді вас бачити

— Боюсь, нам з Вотсоном доведеться поїхати в Лондон.

— У Лондон?

— Так. За нинішнього збігу обставин від нас там буде більше користі.

Обличчя баронета помітно видовжилося.

— А я мав надію, що в цій справі ви залишитеся зі мною до кінця. Замок Баскервілів і пустище не ті місця, де приємно бути самому.

— Дорогий друже, ви повинні вірити мені беззастережно і робити все так, як я вам радив. Можете сказати вашим друзям, що ми були б щасливі прийти з вами, але невідкладні справи покликали нас у Лондон. Повернутися в Девоншір ми сподіваємося дуже швидко. Ви не забудете переказати їм це?

— Якщо ви наполягаєте.

— Запевняю вас, іншого шляху немає.

З того, як баронет спохмурнів, я зрозумів, що він вважає наш від'їзд дезертирством і глибоко цим ображений.

— Коли ви бажаєте їхати? — холодно спитав він.

— Зразу ж після сніданку. Ми поїдемо зі станції Кумбі-Трейсі, але Вотсон залишить тут свої речі — це буде запорука того, що він до вас повернеться. Вотсоне, надішліть, будь ласка, Степлтону записку, нехай він знає, що ви не можете до них прийти і шкодуєте про це.

— Мені теж дуже хотілось би поїхати з вами в Лондон,— оголосив баронет. — Чому я маю сидіти тут сам?

— Тому що це ваш пост. Тому що ви дали мені слово чинити так, як я вам скажу, а я кажу вам залишитися тут.

— Гаразд, я залишусь.

— Ще одна порада. Їдьте в Мерріпіт-хаус кіньми. Але коляску відішліть назад і скажіть Степлтону, що назад підете пішки.

— Пішки пустищем?

— Так.

— Але саме від цього ви не раз мене застерігали.

Попередня
-= 56 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!