Слава ЗСУ!

— Але ж, — відповів принц Аегон, — без Даянерис та її драконів ми не маємо надії на перемогу!

— Вам і не треба перемагати, — мовив Тиріон. — Вам лише треба підняти прапори, скликати прибічників і триматися, доки Даянерис не прибуде з’єднати свою потугу з вашою.

— Ви казали, що вона може не схотіти мене за чоловіка.

— Ну може, трохи перебільшив. Може, вона зглянулася б на вас із жалю, якби ви гарненько благали її про шлюб. — Карлик знизав плечима. — Та чи хочете ви ставити долю свого престолу на жіночу примху? Але руште на Вестерос… і ви вже не жебрак, а бунтівник, пошукач престолу. Зухвалий, безстрашний, справжній пагін дому Таргарієн, що рухається слідами Аегона Завойовника. Одним словом — дракон.

— Я ж вам казав, що знаю нашу малу королеву. Хай вона почує, що начебто вбитий син її брата Раегара досі живий, що цей відважний юнак знову підняв драконовий прапор пращурів на Вестеросі, що він б’ється у відчайдушній спробі помститися за батька і повернути Залізний Престол домові Таргарієн, що його зусібіч обсідають вороги… і вона полетить до вас, як тільки понесуть вітер і вода. Ви ж останній з її роду, а ця Матір Драконів, Трощителька Кайданів… вона понад усе рятівниця, спасителька. Дівчина, що потопила невільницькі міста у крові замість лишити чужинцям їхні кайдани, аж ніяк не зможе покинути сина її власного брата в годину біди. І коли вона досягне Вестеросу та вперше вас побачить — отоді ви зустрінетеся як рівні, чоловік та жінка, а не королева і прохач милості. Як вона зможе вас не покохати, питаю я? — Посміхаючись, він ухопив свого дракона і перелетів ним через дошку. — Сподіваюся, ваша милість мені пробачать. Ваш король у пастці. Смерть за чотири ходи.

Принц вирячився на гральну дошку.

— Але мій дракон…

— …надто далеко, щоб вас урятувати. Вам треба було вивести її до середини битви.

— Але ви казали…

— Я брехав. Не слід довіряти нікому. А дракона тримати якнайближче.

Молодий Гриф скочив на ноги і перекинув дошку. Фігури циваси розлетілися навсібіч, застрибали і покотилися чардаком «Соромливої діви».

— Підніміть! — наказав юнак.

«Може, він і справді Таргарієн.»

— Воля вашої милості.

Тиріон став на карачки і заходився повзати чардаком, збираючи фігури.

Коли на «Діву» повернулися Яндрі та Ізілья, вже почало смеркатися. За ними трусив попихач, штовхаючи поперед себе возика, накладеного запасами харчів: лантухами солі та борошна, свіжозбитим маслом, брилами сала, загорнутими у лляні рушники, торбами яблук, груш та помаранчів. Яндрі ніс на одному плечі барило вина, а Ізілья тягла на обох своїх щуку завбільшки з Тиріона.

Побачивши карлика на іншому кінці містка, Ізілья зупинилася так раптово, що Яндрі врізався у неї, а щука трохи не вислизнула назад у річку; врятував рибину Качур, який поспіхом кинувся на допомогу. Ізілья вирячилася на Тиріона палаючими очима і пхнула в його бік химерно складені три пальці. «Відганяє зло.»

— Дай-но допоможу з рибою, — мовив карлик до Качура.

— Ні! — гарикнула Ізілья. — Не зачіпай! Торкайся лише того харчу, який сам їстимеш!

Карлик підняв обидві руки.

— Гаразд, як скажете.

Яндрі гупнув барило на чардак човна.

— Де Гриф? — запитав він Хальдона.

— Спить.

— То розбуди. Маємо новини, які йому краще знати. Ім’я королеви — на кожному язику в Сельорисі. Кажуть, вона досі сидить у Меєрині, обложена з усіх боків. Якщо вірити пліткам на базарі, скоро Старий Волантис рушить проти неї війною.

Хальдон стиснув губи.

— Балачки риботорговців — то ще не новини, яким можна вірити. І все ж Гриф захоче про це почути. Ви ж його знаєте.

З цими словами Півмаестер пішов донизу.

«Дівчина досі не рушила на захід.» Напевне, мала вагому причину. Між Меєрином та Волантисом пролягало більше двох тисяч верст пустель, гір, боліт і руїн, не рахуючи Мантариса з його зловісною славою. «Кажуть, то місто чудовиськ. Але якщо вона рушить суходолом, де ще їй шукати харчів та води? Морем було б швидше, але ж раптом вона не має кораблів…»

Коли Гриф нарешті з’явився на чардаку, щука сичала і бризкала над жарівницею, а Ізілья клопоталася над нею, вичавлюючи лимон. Сердюк мав на собі кольчугу і вовчий кожух, м’які шкіряні рукавиці, темні вовняні штани. Якщо він і здивувався, побачивши Тиріона на ногах, то нічого не виказав своїм звично насупленим обличчям. Він відвів Яндрі до стерна, де вони стиха побалакали — надто тихо, щоб Тиріон міг почути.

Відтак Гриф махнув до Хальдона.

— Треба дізнатися, чи є правда у цих чутках. Ходіть на берег і дізнайтеся, що зможете. К’яво напевне знатиме — якщо знайдеться. Спробуйте у «Річковику» і «Мальованій черепасі». Інші його місця знаєте самі.