Слава ЗСУ!

Маестер схилив голову і зник. По його виході з трапезної Тріс Ботлик обернувся до Аші.

— Якщо Калин-Коп узято, скоро та ж доля спіткає Торгенів Закут. А тоді наша черга.

— Не одразу. Спершу Репаний Жбан пустить їм кров.

Торгенів Закут не був руїною, як Калин-Коп, а Дагмер був залізним аж до кісток — смерть йому смакувала краще за полон.

«Якби батько був живий, Калин-Коп ніколи б не віддали.» Балон Грейджой завжди знав, що стара твердиня містить у собі ключ до півночі. Еурон теж це знав — але йому було начхати на неї так само, як і на долю Жбиру-в-Пущі чи Торгенового Закуту.

— Еуронові байдуже до Балонових завоювань. Мій дядько ганяється морем за драконами.

Вороняче Око скликав усю потугу Залізних островів на Старий Вик і виплив у відкрите Західне Море, а брат його Віктаріон покірно рушив слідом, наче побитий пес. На Пайку не лишилося нікого, щоб звернутися по допомогу — крім хіба що її пана чоловіка.

— Ми лишилися на самоті.

— Дагмер їх розжене! — вважав Кром, який жодну жінку так не кохав, як криваву різанину. — То ж лише вовки, тьху на них!

— Вовків перебито. — Аша колупнула рожевий віск печатки нігтем. — Їх порізали гицлі-шкуродери.

— Треба йти до Торгенового Закуту на поміч! — закликав Квентон Грейджой, далекий родич і капітан «Солоної дівки».

— Авжеж! — погодився Дагон Грейджой, іще дальший родич. Люди кликали його Дагоном П’яндиголовою, але чи п’яний, чи тверезий, він не міг жити без бійки. — Чого б це Жбанові забирати усю славу собі?

Двійко челядників Галбарта Гловера внесли печеню, але смужка шкіри геть позбавила Ашу охоти до їжі. «Мої люди покинули надію на перемогу, — похмуро усвідомила вона. — Тепер вони шукають лише почесної смерті.» Яку вовки радо їм подарують, у цьому вона не сумнівалася. «Рано чи пізно вони прийдуть повернути свій замок.»

Сонце вже сідало за високі сосни вовчої пущі, коли Аша видерлася дерев’яними сходами до опочивальні, що колись належала Галбартові Гловеру. Вона випила забагато вина, і в голові тепер гупало. Аша Грейджой любила своїх людей — капітанів і веслярів однаково — але половину з них складали навіжені дурні. «Безстрашні, але дурні. До Репаного Жбана, кажете? Легко вам казати…»

Між Жбиром та Дагмером пролягли довгі версти, скелясті пагорби, густі ліси, швидкі річки та стільки північан, що не хотілося й думати. Аша ж мала чотири лодії та неповні дві сотні людей… рахуючи Трістіфера Ботлика, на якого не могла покластися. Слухаючи його теревені про кохання, вона не уявляла собі, як він поспішає до Торгенового Закуту, щоб загинути поруч із Дагмером Репаним Жбаном.

К’ярл прийшов до опочивальні Галбарта Гловера одразу слідом за нею.

— Забирайся! — наказала вона йому. — Я хочу лишитися сама.

— Ти хочеш мене, — відповів він і спробував її поцілувати.

Аша відштовхнула його.

— Торкнешся мене знову — я тобі…

— Що ти мені? — Він витяг кинджала. — Роздягайся, дівчисько.

— Вграй себе в сраку, безбороде хлопчисько.

— Зараз вграю тебе.

І одним швидким рухом порізав їй шворки на камізельці. Аша сягнула по топірець, але К’ярл кинув ножа, вхопив її за зап’ясток і викрутив руку, змусивши впустити зброю. Далі він штовхнув її спиною на ліжко Гловера, палко і грубо поцілував, розірвав сорочку і випустив назовні груди. Коли вона спробувала загилити йому коліном по яйцях, він спритно вивернувся і розсунув їй ноги своїми колінами.

— Отепер нікуди не дінешся!

— Лишень спробуй! — виплюнула вона. — Заріжу вві сні!

Коли він у неї встромився, вона вже так змокріла, що аж хлюпала.

— Хай тобі грець, — мовила вона. — Хай тобі, хай тобі, хай тобі…

Він смоктав їй соски, доки вона не скричала — почасти від болю, почасти від насолоди. Піхва затулила собою цілий світ. Вона забула про Калин-Коп, Рамзая Болтона та його шматочок шкіри, забула про король-віче, про свою поразку, своє вигнання, своїх ворогів та свого чоловіка. Лишилися тільки його руки, його вуста, його обійми, його прутень усередині. Він гойдав її, доки вона не закричала, а потім іще, доки не заплакала, і аж тоді пролив їй сім’я у черево.

— Я мужня жона, — нагадала вона йому опісля всього. — Ти мене зганьбив, безбородий хлопчиську. Мій вельможний чоловік відріже тобі яйця і вдягне у дівчачу сукню.

К’ярл відкотився з неї убік.

— Якщо зуміє підвестися з крісла.

У опочивальні було холодно. Аша підвелася з постелі Галбарта Гловера і скинула з себе розірвані лахи. Камізельці знадобиться нове шнурування, а сорочку геть зіпсовано. «Та я її однак не любила.» Вона кинула одежину на жарини, а решту лишила купою коло ліжка. Груди їй саднило, К’ярлове сім’я стікало стегнами. Мабуть, треба зготувати місячного узвару, щоб не привести у світ іще одного кракена. «А чи не байдуже? Мій батько мертвий, мати помирає, брата білують шкуродери, а я нічого не можу вдіяти. А ще ж я одружена. Засватана і на постіль покладена… хоча не одним і тим самим чоловіком.»