Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Цифрова Фортеця

Бекер розсміявся. Але відразу ж помітив, що, окрім нього, не засміявся ніхто.

Коли ж код нарешті розшифрували, професор так і не отримав уявлення про те, які зловісні таємниці він допоміг розкрити. Але було абсолютно очевидним одне: АНБ ставилося до розшифрування вкрай серйозно, про що, до речі, свідчив і чек у кишені Бекера: сума винагороди становила його місячну університетську платню.

На зворотному шляху, коли професор знову пробирався крізь шерегу контрольно-пропускних пунктів у головному коридорі, шлях йому несподівано заступив охоронець, який щойно поклав слухавку телефону. — Пане Бекер, зачекайте тут, будь ласка.

— А що сталося? — з легким роздратуванням спитав Девід. Він не чекав, що робота займе так багато часу, і вже спізнювався на свою регулярну суботню партію у сквош.

Охоронець стенув плечима.

— З вами хоче переговорити начальниця шифрувального відділу. За мить вона підійде.

Вона? — усміхнувся Бекер. Досі йому не довелося побачити в АНБ жодної особи жіночої статі.

— Вас це дивує? — почувся ззаду жіночий голос.

Бекер обернувся — і відразу ж відчув, як спалахнули його щоки. Він зиркнув на посвідчення особи, прикріплене до блузки жінки, що так несподівано перед ним з’явилася. Голова шифрувального відділу АНБ виявилася не просто жінкою, а дуже привабливою жінкою.

— Та ні, — зніяковіло промимрив Бекер. — Я просто...

— Мене звуть Сюзанна Флетчер. — Начальниця шифрувального відділу всміхнулася й простягнула йому тендітну руку.

Девід потиснув її.

— А мене звуть Девід Бекер.

— Вітаю, містере Бекер. Кажуть, ви чудово впоралися сьогодні з роботою. Можна з вами про це переговорити?

Бекер завагався.

— Узагалі-то я дуже поспішаю. — Він сподівався, що нехтування увагою найвпливовішого розвідувального агентства у світі буде не таким вже й великим глупством із його боку, тим більше, що його партія у сквош починалася за сорок п’ять хвилин, а йому треба було підтримувати репутацію: Девід Бекер ніколи не запізнювався на гру. На заняття — так, інколи бувало, але на сквош — ніколи.

— Я не затримаю вас надовго, — усміхнулася Сюзанна Флетчер. — Проходьте сюди, будь ласка.

І через десять хвилин Бекер уже сидів із гарненькою начальницею шифрувальників у буфеті АНБ, смакуючи булочку та журавлиновий сік. Девід швидко втямив, що тридцятивосьми-річна красуня обіймала свою посаду не за чарівні очі: вона виявилася однією з найрозумніших жінок, які траплялися йому в житті. Коли ж вони обговорювали шифри й дешифрування, то Бекер спіймав себе на тому, що з ентузіазмом намагається якомога більше дізнатися про цю нову для себе та надзвичайно цікаву царину.

За годину, коли Бекер остаточно пропустив свою партію у сквош, а Сюзанна проігнорувала три повідомлення за внутрішнім зв’язком, вони вже весело сміялися. Дивно, але двоє людей із розвиненим аналітичним інтелектом, які мали бути невразливими до ірраціональних потягів, почувалися, як двійко підлітків, обговорюючи лінгвістичну морфологію та генератори псевдовипадкових чисел; їхня розмова була феєрверком цікавих думок і дотепних зауважень.

Сюзанна так і не дійшла до справжньої причини, яка спонукала її до розмови з Девідом Бекером: вона хотіла запропонувати йому посаду — на випробувальний термін — у шифрувальному підрозділі азійських мов. Але з тієї пристрасті, з якою молодий професор говорив про викладацьку діяльність, вона зробила висновок, що він ніколи не погодиться полишити університет. І Сюзанна вирішила не псувати гарний настрій діловою розмовою. Уперше за довгий час вона знову відчула себе школяркою, тому ніщо не мало зіпсувати цю приємну ілюзію. І ніщо й не зіпсувало.

їхні стосунки розвивалися неквапливо й романтично: похапливі втечі з роботи, якщо дозволяв розклад, тривалі прогулянки в студмістечку, філіжанка капучино в «Мерлутті» пізно вночі, час від часу — походи на лекції та концерти. Сюзанна спіймала себе на думці, що тішилася й сміялася більше, аніж будь-коли у своєму житті. Здавалося, не було нічого, що Девід не обернув би на жарт. їхні зустрічі стали для неї розрадою після напруженої праці в АНБ.

Якось погожого осіннього дня вони сиділи на закритій трибуні стадіону й спостерігали, як місцева футбольна команда безнадійно програє гостям.

— Яким ти, кажеш, спортом займаєшся? Здається, він називається «бабмінтон»? — підштрикнула його Сюзанна.

— Не «бабмінтон». І не бадмінтон. А сквош, — досадливо простогнав Девід.

Жінка поглянула на нього з удаваним нерозумінням.

Попередня
-= 4 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!