Слава ЗСУ!

- Коли й не сказав, то подумав, а це майже те саме. Ваша правда, міс, віскі смакує мені краще за всі ті заморські вина, і як я вже десь на нього натраплю, то ніколи не промину нагоди. Щодо цього Техас мене анітрохи не змінив.

- Мас' Стампе, ви розводите віскі водою? - спитала Флорінда, виходячи із склянкою, до половини наповненою «Мононгахілою».

- Ні, дівчино. На біса мені вода! Досить з мене тієї, що я випив зранку, поки їхав сюди. Цілісінький день не брав у рот справжнього питва, навіть і не нюхав.

- Любий містере Стампе! Невже отак і питимете? Воно ж обпече вам горло. Може, дати трохи меду чи цукру?

- Тільки зіпсувати питво, міс. Воно солодке й без присмак, особливо коли зазирнеш у склянку. Ось зараз побачите, як я його п'ю. Ану, покуштуємо!

Старий мисливець підніс склянку до рота і, зробивши три великих і четвертий маленький ковтки, віддав її порожню Флорінді. А тоді лунко зацмокав губами, майже заглушивши вражені вигуки, що водночас вихопились у молодої господині та її служниці.

- Ви казали, обпече? Аж ніяк. Воно тільки змастило мені горлянку, так що я можу тепер побалакати з вашим батьком про те, задля чого приїхав,- про отого плямистого мустанга.

- Ой, справді! Я зовсім забула... Та ні, не те щоб забула, просто думала, ви ще не встигли дізнатися. А що, в якісь новини про того красеня?

- Красеня - це добре сказано. Так воно і є. А ще краще буде сказати - красуню.

- Що ви маєте на увазі?

- Цей мустанг - вона. Лошиця.

- А-а, так... То, кажете, ви чули про неї щось нове після того, як були в нас минулого разу?

- І чув, і бачив її, і руками торкався.

- Он як?

- її вже зловлено.

- Справді? Яка приємна новина! Я буду страшенно рада побачити цю красуню й проїхатись на ній верхи. Відколи ми в Техасі, я ще не мала жодного пристойного коня. Тато пообіцяв, що купить мені цього мустанга за будь-яку ціну. А хто ж той щасливчик, якому так поталанило?

- Ви питаєте, хто зловив лошицю?

- Атож. Хто він?

- Ну звісно, що мустангер.

- Мустангер?

- Еге ж, та ще такий, що куди до нього всім у цій прерії. Ні їздити верхи ніхто не годен, як він, ні ласо кидати. Що там ті хвалені мексиканці! Я ще не бачив жодного мексиканця, що так добре справлявся б з кіньми, як цей молодик. А тим часом у ньому нема й краплиночки мексиканської крові, так само, як і в мені.

- Як його звуть?

- Та, бачте, прізвища його я ніколи не чув, а ім'я знаю - Моріс. Тут, у форті, його звуть Морісом-мустангером.

Старий мисливець був не такий спостережливий, щоб помітити, з яким жадібним інтересом поставлено це запитання. Не помітив він і того, як спалахнули Луїзині щоки, коли вона почула його відповідь.

Але ні те, ні те не пройшло повз увагу Флорінди.

- Ой, панночко Лу! - вигукнула вона.- Та чи ж не так звати й хороброго молодого джентльмена, того, що врятував нас отоді в чорній прерії?

- Атож, Богом присягаюся! - підтвердив мисливець, так що молодій господині не довелося відповідати на це запитання.- Тепер і я згадав, він розказував мені про цю пригоду сьогодні ж таки вранці, перед тим як ми вирушили. Оце ж він і є. Той самий хлопчина, що зловив плямисту лошичку і вже веде її сюди разом з десятком інших мустангів. Вони мають бути тут ще до смерку. А я чимдуж прискакав на своїй старій худобині попередити про це вашого батька, щоб він не проґавив нагоди. Бо як про ту плямисту провідають тут в околиці, то, гляди, хтось ще й перехопить, я ж знаю, як воно буває. Отож і подумав про вас, міс Луїзо,- ви ж бо так захотіли її мати, коли я вам про неї сказав. Ну, а тепер можете не турбуватися - вона буде ваша, старий Зеб Стамп ручиться за це.

- Ой, містере Стампе, який же ви добрий! Я дуже, дуже вдячна вам. А тепер пробачте, я мушу на хвилинку вас залишити. Батько от-от повернеться. У нас сьогодні званий обід, і мені доведеться приймати страшенно багато гостей. Флоріндо, подбай, щоб містера Стампа нагодували. Іди зараз же, дівчино, не барися... І ще ось що, містере Стампе,- провадила молода господиня, підступивши ближче до мисливця й стишивши голос.- Якщо той... молодий джентльмен з'явиться, коли в нас будуть гості,- а він же з ними, певно, не знайомий,- то чи не подбаєте ви, щоб його не обминули увагою? Тут у нас на веранді буде вино і все таке інше... Ви мене розумієте, любий містере Стампе?

- Побий мене грім, міс Луїзо, ні! Цебто не зовсім. Щодо питва і всякого такого іншого я розумію. А от що то за молодий джентльмен, про котрого ви говорите, аж ніяк не доберу.

- Та ви ж добре знаєте, кого я маю на думці! Отого молодого джентльмена... ну, того, що, як ви сказали, має привести коней.