Слава ЗСУ!

Відьмак не відповів. Дивлячись просто в очі купцю, раптом повис на козлах і повільно зсунувся на міст.

II

— Обережно, помалу... Під голову... Хай хтось підтримає йому голову!

— Сюди, сюди, на віз!

— Боги, він стече кров’ю... Пане Йурґо, кров тече крізь пов’язку...

— Не балакайте! Уперед, жени, Поквіте, живо! Накрий його кожухом, Велле, не бачиш, як він трясеться?

— Може, йому трохи горілки в рота влити?

— Непритомному? Оце ти удумав, Велле. Але горілку дай, треба б йому напитися... Ви, пси, падлюки, боягузи прокляті! Щоб так утекти, щоб самого мене залишити!

— Пане Йурґо! Він щось говорить!

— Що? Що говорить?

— Е-е-е, щось невиразно... Наче ім’я чиєсь...

— Яке?

— Йеннефер...

III

— Де... я?

— Лежіть, пане, не рухайтеся, бо там усе знову подереться і порветься. До кістки вам стегно погризли ті паскуди, сила-силенна крові з вас вийшла... Не впізнаєте мене? Я Йурґа! То мене ви на мосту врятували, пам’ятаєте?

— Ага...

— Спрагли ви?

— Як диявол...

— Пийте, пане, пийте. Гарячка вас травить.

— Йурґа... Де ми?

— Возом їдемо. Не кажіть, пане, нічого, не рухайтеся. Тре' нам з лісів вилізти, до садиб людських. Тре’ нам когось знайти, хто на лікуванні знається. Того, що ми вам на ногу замотали, може замало бути. Воно тільки кров трохи стримує...

— Йурґо...

— Так, пане?

— У моїй скриньці... Флакон... Зеленим сургучем залитий. Здери печатку і дай мені... У якійсь чарці. Чарку добре помий, флаконів нехай ніхто не торкається... Якщо життя вам миле... Швидко, Йурґо. Зараза, як же той віз трясе... Флакон, Йурґо...

— Вже... Пийте.

— Дякую... Тепер пильнуй. Зараз я буду спати. Буду кидатися і марити, потім лежатиму, наче неживий. То нічого, не бійся...

— Лежіть, пане, бо рани відкриються і вийде з вас кров.

Він звалився на шкіри, голова його перекочувалася з боку на бік, він відчував, як купець накриває його кожухом і попоною, що смердить кінським потом. Віз трясся, кожен струс жахливим болем віддавався в стегні та нозі. Ґеральт стис зуби. Над собою бачив міріади зірок. Так близько, що видавалося — досить руку простягнути. Відразу над головою, відразу над верхівками дерев.

Ідучи, він обирав шлях так, аби триматися подалі від світла, від сяяння вогнищ, аби завжди перебувати в зоні миготливих тіней. Це було непросто — стоси ялинкових гілок палали навкруги, били в небо червоною загравою, затканою блиском іскор, означували темряву світлими прапорцями диму, тріскали, вибухали блиском між фігурами, що танцювали навколо.

Ґеральт затримався, аби пропустити хоровод, що котився у його бік, — розшалілий, блокуючий шлях, крикливий і дикий. Хтось шарпнув його за плече, намагаючись запхати в долоню дерев’яний, мокрий від піни жбаник. Він відмовився, легко, але рішуче відсунув від себе чоловіка, який хитався, бризкав навколо пивом із барильця, що тримав під пахвою. Не хотів пити.

Не такої ночі, як ця.

Неподалік, на помості з березових стовбурів, що підносився над величезним вогнищем, світловолосий Травневий Король у вінку й полотняних штанях цілував руду Травневу Королеву[46], обмацуючи її перси крізь тонку, мокру від поту сорочку. Монарх був хмільний, хилитався, утримував рівновагу, обіймаючи плечі Королеви, притискаючись до них рукою, в якій міцно тримав кухоль пива. Королева, також не зовсім твереза, у вінку, зсунутому на очі, обіймала Короля за шию і перебирала ногами. Натовп танцював під підмостками, співав, верещав, тряс жердинами, обмотаними гірляндами зелені та квітів.

— Беллетейн! — крикнула просто у вухо Ґеральту молода невисока дівчина.

Потягши його за рукав, змусила закрутитися серед хороводів, що його оточили. Затанцювала поряд, фуркотячи спідницею і віючи волоссям, повним квітів. Він дозволив, аби вона закрутила його в танці, обертався, уміло поступаючись дорогою іншим парам.

— Беллетейн! Травнева Ніч!

Поряд із ними — шарпанина і писк, нервовий сміх наступної дівчини, яка удавала боротьбу й опір, коли хлопець ніс її у темряву, за межі світла. Хоровод, покрикуючи, згорнувся змією між палаючими багаттями. Хтось спіткнувся, упав, рвучи ланцюг рук, ділячи вервечку на менші групки.

Дівчина, дивлячись на Ґеральта з-під листя, що прикрашало її чоло, наблизилася, притулилася різко, обнімаючи, важко дихаючи. Він схопив її брутальніше, аніж хотів, відчував крізь тонкий льон, під долонями, притиснутими до її спини, гарячу вологість її тіла. Вона підняла голову. Очі її були прикриті, зуби блищали з-під трохи задертої, скривленої верхньої губи. Пахло від неї потом, лепехою, димом і бажанням.

---

  46 ...Травневий Король у вінку й полотняних штанях цілував руду Травневу Королеву — свято Беллетайн, як свято весни, у реальній середньовічній традиції мало чіткі ознаки свята родючості; Травневий Король і Травнева Королева обиралися для ритуального шлюбу, що укладався між ними на період свята й мав сенс саме як обряд родючості. Усі інші атрибути, які автор використовує для опису свята (багаття, пияцтво, танці, вільна еротична поведінка), також мають свої відповідності в історичному Бельтайні.