Слава ЗСУ!

* * *

— Що відьмак робить на Стоках? Чого він тут шукає?

Той, хто поставив запитання, був плечистим темноволосим чоловіком із обличчям, прикрашеним борознами шрамів і шкіряною латкою, що закривала ліве око. На темній вуличці образ цього циклопного обличчя міг видерти крик жаху з багатьох грудей. І як же воно було б неслушно, маючи на увазі, що було це обличчя пана Фулько Артевельде, префекта Рідбруна, сторожі закону й порядку найвищого рівня усіх навколишніх земель.

— Чого відьмак шукає на Стоках? — повторив сторожа закону й порядку найвищого рівня усіх навколишніх земель.

Ґеральт зітхнув, стенув плечима, вдаючи байдужість.

— Ви ж знаєте відповідь на ваше запитання, пане префекте. Про те, що я відьмак, ви могли довідатися виключно від бортників із Заріччя, які найняли мене для охорони їхньої колони. А будучи відьмаком, на Стоках я шукаю, за визначенням, можливості заробітку. Тож мандрую я у напрямку, який вкажуть мені ті, хто мене найме.

— Логічно, — кивнув Фулько Артевельде. — Принаймні на перший погляд. Із бортниками ви попрощалися два дні тому. Але маєте намір продовжувати марш на південь — і в дещо дивній компанії. Із якою метою?

Ґеральт не відводив очей, витримавши палаючий погляд єдиного ока префекта.

— Чи я заарештований?

— Ні. Поки що ні.

— Тоді мета й напрямок мого маршу — то моя приватна справа. Як мені здається.

— Утім, я би радив щирість і відвертість. От хоч би для того, щоб довести, що ви не відчуваєте за собою жодної вини і не лякаєтеся ані закону, ані влади, що стоїть на його охороні. Спробую повторити запитання: якій меті присвячено вашу мандрівку, відьмаче?

Ґеральт коротко задумався.

— Я намагаюся дістатися до друїдів, які колись стояли в Анґрені, а тепер начебто перебралися у ту околицю. Про те було б неважко довідатися від бортників, яких я ескортував.

— Хтось найняв вас на друїдів? Невже оборонці природи спалили у Вербовій Бабі на одну особу більше, ніж треба?

— Байки, плітки й забобони, що дивні для людини освіченої. Я шукаю у друїдів інформації, а не їхньої крові. Але, пане префекте, скажімо правду: видається мені, що я був аж занадто щирим, аби довести, що не маю я жодної вини.

— Не про вашу вину йдеться. Принаймні не тільки про неї. Хотів би я, щоб у розмові нашій почали домінувати тони взаємної зичливості. Бо ж, що б там не здавалося, метою цієї розмови, між іншим, є врятувати життя тобі й твоїм товаришам.

— Ви викликали, пане префекте, — не відразу відповів Ґеральт, — моє чимале зацікавлення. Між іншим. Я з насправді великою увагою вислухаю пояснення.

— Не сумніваюся. Дійдемо ми до тих пояснень, але поступово. Поетапно. Чи ви, пане відьмаче, колись чули про інститут коронного свідка? Знаєте, хто то такий?

— Знаю. Хтось, хто бажає відкупитися від відповідальності, засипавши товаришів.

— Дуже спрощено, — без усмішки промовив Фулько Артевельде, — втім, типово для нордлінга. Ви часто маскуєте недоліки в освіті саркастичним чи карикатурним спрощенням, які вважаєте за дотеп. Тут, на Стоках, пане відьмаче, діють закони Імперії. Точніше, закони Імперії будуть тут діяти, коли до ноги виб’ють поширене тут безправ’я. Найкращим способом запобігання безправ’ю та бандитизму є ешафот, який ви напевне бачили на ринку. Але інколи придається й інститут коронного свідка.

Він зробив ефектну паузу. Геральт його не переривав.

— Не дуже давно, — продовжив префект, — вдалося нам заманити у засідку шайку молодих злодіїв. Бандити чинили опір і тому загинули…

— Але не всі, вірно, — зухвало здогадався Ґеральт, якого починало трохи нудити усе те красномовство. — Одного взяли живцем. Пообіцяли йому помилування, якщо стане він коронним свідком. Значить, якщо він почне сипати товаришів. А засипав він мене.

— Звідки ж такий висновок? Ви мали якісь контакти із місцевим злочинним світом? Зараз чи раніше?

— Ні. Не мав. Ані зараз, ані раніше. Тому вибачте, пане префекте, але ж уся та афера — або тотальне непорозуміння, або ошуканство. Або спрямована проти мене провокація. У цьому останньому випадку я пропонував би не гаяти часу й перейти до суті справи.

— Думка щодо спрямованої на вас провокації, здається, вас не відпускає, — зауважив префект, хмурячи знівечену шрамом брову. — Чи ж ви, не зважаючи на запевнення, все ж маєте причини боятися закону?

— Ні. Зате я починаю боятися, що боротьба зі злочинністю проводиться тут занадто швидко, оптом і без уваги до подробиць, без ретельного з’ясування — чи винен, чи ні. Але що ж, може, це лише карикатурне спрощення, типове для тупого нордлінга. І нордлінг цей досі не розуміє, яким же чином префект Рідбруна рятує йому життя.