Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак - Останнє бажання

— Чи не надто глибоко ти надумала проникнути? І до чого ця метафізика? Якщо хочеш, я сповідаюся тобі. Заповню твої вечори розповідями про найцікавіші події останніх декількох років. Вели приготувати барило пива, щоб у мене в горлі не пересихало, і можна почати хоч зараз. Тільки боюся, ти розчаруєшся, тому що ніяких петель і клубків у моїх розповідях не знайдеш. Так, прості відьмацькі історії.

— Послухаю із задоволенням. Але транс, повторюю, не завадив би.

— А тобі не здається,— посміхнувся він,— що моє невір'я в сенс такого трансу заздалегідь перекреслює його доцільність?

— Не здається. І знаєш чому?— Неннеке нахилилася, заглянула йому в очі, дивно посміхнулася.— Тому що це було б першим відомим мені доказом того, що невір'я має яку-небудь силу.

Зерно правди

1

Чорні цяточки, що рухалися по світлому, посмугованому хмарами небу, привернули увагу відьмака. Їх було багато. Птахи парили, виписуючи правильні, спокійні кола, потім різко падали й відразу злітали, тріпочучи крилами.

Відьмак довго спостерігав за птахами, намагаючись визначити відстань і хоча б приблизний час, потрібний на те, щоб подолати її, з поправкою на рельєф місцевості, густоту лісу, глибину й напрямок яру, про існування якого він підозрював. Нарешті відкинув плащ, затяг на дві дірочки ремінь, що навскіс перетинав груди. Ефес і руків’я меча, що висів за спиною, визирнули через праве плече.

— Накинемо пару верст, Плотво,— сказав відьмак.— Зійдемо із тракту. Здається, пташки кружляють не без причини.

Кобила, саме собою, не відповіла, але рушила з місця, слухняна звичному голосу.

— Хто знає, може, там лось валяється,— сказав Геральт.— А може, і не лось. Хто знає?

Яр дійсно виявився там, де він і очікував,— відьмак зверху оглянув поглядом крони дерев, що щільно заповнювали розпадок. Однак схили яру були пологими, а дно сухе, без тернику й гниючих стовбурів. Він легко вибрався на протилежний схил. Там розкинувся березняк, за ним — більша галявина, верескові зарості й бурелом, що тяг догори щупальця поплутаного гілля і коріння.

Птахи, сполохані появою вершника, злетіли вище, розкричалися пронизливо, хрипло.

Геральт відразу ж побачив перший труп — білизна овчинного кожушка й матова блакить плаття різко виділялися на тлі пожовклих острівців осоки. Другого трупа видно не було, але він знав, де той лежить,— положення тіла видавали пози трьох вовків, що присіли на задні лапи і спокійно дивилися на вершника. Кобила фиркнула. Вовки, як по команді, не поспішаючи, беззвучно потрусили в ліс, раз у раз обертаючи на прибульця витягнуті морди. Геральт зіскочив з коня.

У жінки в кожушку й блакитному платті не було обличчя, горла й більшої частини лівого стегна. Відьмак пройшов повз, не нахилившись.

Чоловік лежав лицем до землі. Геральт не став перевертати тіло, бачачи, що й тут вовки й птахи не дали маху. Втім, детальніше розглядати труп не було потреби — плечі й спину вовняної куртки покривав гіллястий візерунок чорної засохлої крові. Чоловік явно загинув від удару в шию, а вовки спотворили тіло вже потім.

Крім короткого меча в дерев'яних піхвах у чоловіка на широкому поясі висів шкіряний мішечок. Відьмак зірвав його, вивалив на траву кресало, шматочок мила, віск для печаток, жменю срібних монет, складаний, у шкіряному футлярі, ніж для гоління, кроляче вухо, три ключі на кільці, амулет з фалічним символом. Два листи, написаних на полотні, намокли від дощу й роси, руни розпливлися, розмазалися. Третій, на пергаменті, теж трохи попсований вологою, все-таки можливо було прочитати. Він виявився кредитним дорученням, виданим мурривельським банком гномів купцеві на ім’я Рулле Аспер або Аспен. Сума була невелика.

Геральт нахилився, підняв праву руку чоловіка. Як він і очікував, на мідному кільці, що врізалося в розпухлий і посинілий палець, був викарбуваний знак цеху зброярів — стилізовані шолом із забралом, два схрещені мечі й вигравірувана під ними руна «А».

Відьмак повернувся до трупа жінки. Коли перевертав тіло, щось кольнуло його в палець. Троянда, приколена до плаття. Квітка зів'яла, але пелюстки зберегли свій колір — темно-блакитний, майже синій. Геральт уперше бачив таку троянду. Він перевернув тіло на спину й здригнувся.

На покаліченій шиї жінки чітко виднілися сліди зубів. Не вовчих.

Відьмак обережно позадкував до коня. Не відриваючи погляду від узлісся, скочив у сідло. Двічі об'їхав галявину, нахилившись, уважно розглядав землю, раз у раз оглядаючись, потім, притримавши коня, тихо сказав:

— Так, Плотво, все зрозуміло, хоч і не до кінця. Зброяр і жінка приїхали верхи, з боку он того лісу. Звичайно, прямували з Мурривеля додому — адже ніхто не возить при собі невикористані акредитиви. Ну а чому їхали тут, а не по тракту — питання. І рухалися через верескові зарості пліч-о-пліч. Хотілося б знати, чому обоє злізли чи звалилися з коней. Зброяр загинув відразу. Жінка бігла, потім упала й теж померла, а та погань, що не залишила слідів, тягла її по землі, схопивши зубами за шию. Трапилось це два чи три дні тому. Коні розбрелися, не станемо їх шукати.

Попередня
-= 13 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.

Останній коментар

Admin 24.04.2020

якщо помітили помилку виділіть її та тисніть Ctrl + Enter щоб відправити


Ольга 16.01.2020

Гарне фентезі,варто читата


Halyna19 27.12.2019

Підкажіть, хто перклав цю книгу?


Додати коментар