Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак - Останнє бажання

Серед бенкетуючих вибухнула буря. Хтось кричав, хтось лаявся, хтось бив кулаками по столу, перевертаючи посуд. Держигірка зі Стрепту вихопив ніж, що стирчав у баранячій печінці, і взявся ним розмахувати. Крах ан Крайт, нахилившись, явно намагався вирвати поперечину із хрестовини столу.

— Це нечувано!— репетував Віссегерд.— Чим ти доведеш? Де докази?

— Обличчя королеви,— викликнув Їжак, простягнувши руку в залізній рукавичці,— найкращий тому доказ.

Паветта сиділа нерухомо, не піднімаючи голови. У повітрі конденсувалося щось дуже дивне. Медальйон відьмака смикався на ланцюжку під камзолом. Геральт побачив, як королева рухом руки підкликала пажа, що стояв поруч, і пошепки віддала йому короткий наказ. Який, Геральт не розчув, однак подив, що з'явився на обличчі хлопця, і те, що королеві довелося повторити наказ, змусило його задуматися. Паж побіг до виходу.

Гомін за столом не припинявся. Ейст Турсеах повернувся до королеви.

— Каланте, він каже правду?

— А якщо навіть і так,— процідила королева, кусаючи губи й смикаючи зелений шарф на руці,— то що?

— Якщо він каже правду,— насупився Ейст,— то обіцянку доведеться виконати.

— Правда?

— Треба розуміти,— тужно запитав остров'янин,— що так само безтурботно ти ставишся до всіх обіцянок? У тому числі й до тих, які так добре закріпилися в мене в пам'яті?

Геральт, який ніяк не очікував побачити на обличчі Каланте яскравого рум'янцю, вологих очей і тремтячих губ, був здивований.

— Ейсте,— шепнула королева,— це зовсім інше…

— Правда?

— Ах ти, сучий сину,— зненацька гаркнув Крах ан Крайт, зриваючись із місця.— Останній дурень, який насмілився стверджувати, начебто я щось зробив дарма, був обгризений крабами на дні затоки Алленкер. Не для того прибув я сюди зі Скелліге, щоб вертатися ні із чим! Конкурент знайшовся! Агов, а ну хто-небудь принесіть мені меча і дайте залізяку цьому дурневі! Зараз подивимося, хто…

— А може, заткнешся, Краху?— в’їдливо кинув Ейст, спершись обома руками на стіл.— Драйгу Бон-Дху! Головою відповідаєш за королівського племінника!

— Мене ти теж заспокоїш, Турсеаху?— крикнув, встаючи, Райнфарн із Аттре.— Хто посміє утримати мене від того, щоб змити кров'ю ганьбу, нанесену моєму князеві? І його синові Віндхальму, єдиному, гідному руки й ложа Паветти! Подайте мій меч! Зараз тут, на місці, я покажу цьому Їжакові, або як там його кличуть, як ми в Аттре відповідаємо на подібні образи! Цікаво, знайдеться хто-небудь або що-небудь, здатне мене зупинити?

— Охоче. А як же звичай?— спокійно сказав Ейст Турсеах.— Негоже починати бійку або кидати кому-небудь виклик, не отримавши згоди господарки дому. Може, ви думаєте, що тронна зала Цинтри — трактир, де можна лупити по мордах і штрикати ножами, щойно заманеться?

Усі, хто зібрався, знову взялися репетувати, перебиваючи один одного, погрожуючи й розмахуючи руками. Шум обірвався, немов його ножем обрізали, коли в залі зненацька пролунало коротке скажене ревіння розлютованого зубра.

— Так,— сказав Кудкудак, відкашлявшись і піднімаючись зі стільця.— Ейст помилився. Це навіть не трактир. Це щось наподобі звіринцю, тому й зубр був до речі. Шляхетна Каланте, дозволь висловити мою думку щодо виниклої проблеми.

— Як бачу,— повільно сказала Каланте,— багато хто мають на цей рахунок свою думку й висловлюють її навіть без мого дозволу. Дивно, чому нікого не цікавить моя власна? А моя думка така: скоріше чортовий замок звалиться мені на голову, ніж я віддам Паветту цьому… дивакові. У мене немає ні жодного наміру…

— Клятва Роґнера… — почав Їжак, але королева відразу перервала його, гепнувши по столу золотим кубком.

— Клятва Роґнера цікавить мене не більше, ніж торішній сніг! А що до тебе, Їжаче, то я ще не вирішила, чи дозволю Краху або Райнфарну схопитися з тобою або попросту велю повісити. Перериваючи мене, коли я говорю, ти серйозно впливаєш на моє рішення!

Геральт, усе ще стурбований посмикуванням медальйона, обводячи поглядом залу, зненацька зустрівся з очами Паветти, смарагдово-зеленими, як очі матері. Принцеса більше не приховувала їх під довгими віями — водила ними від Мишовура до відьмака, не звертаючи уваги на інших. Мишовур крутився, нахилившись, і щось бурмотав.

Кудкудак багатозначно кашлянув.

— Говори,— кивнула королева,— але по суті й у міру коротко.

— Слухаюся, королево. Шляхетна Каланте й ви, пани, добродії й лицарі! Воїстину дивну умову поставив Їжак з Ерленвальду королеві Роґнеру, дивної нагороди захотів, коли король заприсягся виконати будь-яке його бажання. Але не треба прикидатися, начебто ми ніколи не чули про подібні вимоги, про старе як світ Право Несподіванки. Про ціну, яку може запросити людина, що врятувала чиєсь життя в безнадійній, здавалося б, ситуації, хто висловив неможливе, здавалося б, бажання. «Віддаси мені те, що вийде першим зустрічати тебе». Ви скажете: це може бути собака, алебардник біля воріт, навіть теща, що з нетерпінням очікує того моменту, коли зможе набити морду зятеві, що вертається додому. Або: «Віддаси мені те, що застанеш вдома, але чого не очікуєш». Після довгої подорожі, шановні гості, і несподіваного повернення це звичайно буває коханець у ліжку дружини. Але цілком може бути й дитина. Дитина, указана Призначенням.

Попередня
-= 47 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.

Останній коментар

Admin 24.04.2020

якщо помітили помилку виділіть її та тисніть Ctrl + Enter щоб відправити


Ольга 16.01.2020

Гарне фентезі,варто читата


Halyna19 27.12.2019

Підкажіть, хто перклав цю книгу?


Додати коментар