Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак - Останнє бажання

— О боги,— буркнув Жовтець.— Яка тиша… Вони мертві, кажу вам. Або повбивали одне одного, або мій джин їх прикінчив.

— Треба б глянути,— сказав Вратимир, витираючи чоло пом'ятою шапкою.— Вони можуть бути поранені. Може, викликати медика?

— Радше гробаря,— сказав Крепп.— Знаю я цих чаклунок, та й у відьмака в очах теж чортики бігали. Що поробиш, треба копати на цвинтарі дві могили. Правда, цю Йєннефер я порадив би перед похованням проткнути осиковим кілком.

— Яка тиша,— повторив Жовтець.— Щойно дошки літали, а тепер мертва тиша, чутно, як муха пролетить.

Вони підійшли до руїн майбутньої корчми. Обережно й повільно.

— Нехай столяр готує труни,— сказав Крепп.— Скажіть столяру.

— Тихіше,— перервав Еррділь.— Я щось чув. Що це було, Хіреадане?

Ельф відкинув волосся з гострого вуха, нахилив голову.

— Не певен… Підійдімо ближче.

— Йєннефер жива,— раптом сказав Жовтець, напружуючи свій музичний слух.— Я чув, як вона застогнала. О, знову!

— Вірно,— підтвердив Еррділь.— Я теж чув. Застогнала. Імовірно, сильно страждає. Хіреадане, куди ти?! Побережися!

Ельф обережно заглянув у розбите вікно й відразу відступив.

— Ходімо звідси,— сказав він коротко.— Не будемо їм заважати.

— То вони обоє живі? Хіреадане? Що вони там роблять?

— Ходімо звідси,— повторив ельф.— Залишимо їх ненадовго вдвох. Нехай залишаться, вона, він і його останнє бажання. Перечекаємо в якій-небудь корчмі, пройде трохи часу, і вони до нас приєднаються. Обоє.

— Ні, що вони там роблять?— зацікавився Жовтець.— Скажи ж, чорт забирай!

Ельф посміхнувся. Дуже, дуже смутно.

— Не люблю високих слів,— сказав він.— Але іншими словами цього не передати.

Голос розуму – 7

1

На галявині у всеозброєнні, без шолома, у відкинутому на плече карміновому плащі ордену стояв Фальвік. Поруч, схрестивши руки на грудях,— щільний бородатий краснолюд у лисячій шубі, кольчузі й шоломі з бармицею із залізних кілець.

Тайлес, без обладунків, у короткому стьобаному камзолі, повільно проходжувався, час від часу помахуючи оголеним мечем.

Відьмак озирнувся, зупинив коня. Навколо поблискували напівлати і пласкі каски озброєних піками солдат, що оточували галявину.

— Холера,— пробурчав Геральт.— Можна було сподіватися.

Жовтець розвернув коня, тихо вилаявся, побачивши пикинерів, що відрізали їм відступ.

— У чому справа, Геральте?

— Ні в чому. Тримай рот на замку й не встрявай. Я спробую як-небудь відбрехатися.

— Я питаю, у чому справа? Знову пригода?

— Заткнися.

— Дурна була думка з'їздити в місто,— простогнав трубадур, поглядаючи на виступаючі над лісом недалекі башточки храму.— Треба було сидіти в Неннеке й не висовувати носа…

— Я ж сказав, заткнися. От побачиш, все з'ясується.

— Не схоже.

Жовтець був правий. Не схоже було. Тайлес, розмахуючи мечем, продовжував походжати, не дивлячись на них. Солдати, спершись на піки, дивилися тужно й байдуже, з мінами професіоналів, у яких убивство не викликає посиленого виділення адреналіну.

Геральт і Жовтець злізли з коней. Фальвік і краснолюд повільно підійшли.

— Ви образили шляхетного Тайлеса, відьмаче,— сказав граф без передмов і необхідних вітань.— А Тайлес, як ви, імовірно, пам'ятаєте, кинув вам рукавичку. На території храму не годилося наполягати, тому ми почекали, доки ви визирнете з-під спідниці служительки. Тайлес чекає. Ви повинні битися.

— Повинен?

— Повинні.

— А вам не здається, пане Фальвік,— криво посміхнувся Геральт,— що шляхетний Тайлес виявляє мені занадто багато честі? Я не мав задоволення бути посвяченим у лицарі, а що до народження, то вже краще не згадувати про обставини, що його супроводжували. Боюся, навряд я гідний того, щоб… Як це говориться, Жовтцю?

— Недостатньо гідний того, щоб дати сатисфакцію й зійтися на арені,— продекламував поет, роздмухуючи щоки.— Лицарський кодекс говорить…

— Капітул ордена керується власним кодексом,— перервав Фальвік.— Якщо б лицаря ордена викликали ви, він міг би відмовити вам у сатисфакції або ні, залежно від свого бажання. Однак інша справа: лицар викликає вас, а тим самим піднімає до свого рівня, зрозуміло, винятково на час, необхідний для того, щоб змити образу. Ви не можете відмовитися. Відмова тимчасово зрівнятися з ним у гідності робить вас негідним.

— Досить логічно,— сказав Жовтець, скорчивши чисто мавпячу гримасу.— Схоже, ви вивчали філософів, шляхетний лицарю.

— Не лізь,— Геральт підняв голову, глянув в очі Фальвіку.— Закінчуйте, лицарю. Я хотів би знати, до чого ви хилите. Що відбудеться, якщо я раптом виявлюся… негідним?

— Що відбудеться?— Фальвік єхидно посміхнувся.— А те відбудеться, що я накажу повісити тебе на гілляці, негіднику.

— Спокійніше,— раптом хрипло проговорив краснолюд.— Без нервів, пане граф. І без образ, гаразд?

— Не вчи мене манерам, Кранмере,— процідив лицар.— І пам'ятай, князь віддав тобі накази, які ти повинен виконувати скрупульозно.

Попередня
-= 91 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.

Останній коментар

Admin 24.04.2020

якщо помітили помилку виділіть її та тисніть Ctrl + Enter щоб відправити


Ольга 16.01.2020

Гарне фентезі,варто читата


Halyna19 27.12.2019

Підкажіть, хто перклав цю книгу?


Додати коментар