Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак - Останнє бажання

— Це ви не учіть мене, графе,— краснолюд поклав руку на засунуту за пояс двосічну сокиру.— Я знаю, як виконувати накази, обійдуся без повчань. Пане Геральт, дозвольте. Я Денніс Кранмер, капітан варти князя Гереварда.

Відьмак манірно поклонився, дивлячись краснолюду в очі, ясно-сірі, що відливали сталлю під палевими кущистими бровами.

— Задовольніть бажання Тайлеса, пане відьмак,— спокійно продовжував Денніс Кранмер.— Так буде краще. Мета — не вбити, а лише обеззброїти супротивника. Прийміть виклик і дозвольте йому вас обеззброїти.

— Вибачте, що зробити? Не зрозумів.

— Лицар Тайлес — улюбленець князя,— сказав Фальвік, зловісно посміхаючись.— Якщо ти, вилупку, торкнешся його в ході двобою мечем, будеш покараний. Капітан Кранмер заарештує тебе й доставить перед ясні очі його високості. Для покарання. Такий наказ.

Краснолюд навіть не глянув на лицаря, він не відривав від Геральта своїх холодних сталевих очей. Відьмак слабко, але досить презирливо посміхнувся.

— Якщо я вірно зрозумів,— сказав він,— я повинен погодитися на двобій, тому що, якщо відмовлюся, мене повісять. Якщо ж буду битися, то повинен дозволити супротивникові мене скалічити, бо якщо раню його я, то мене колесують. Суцільно радісні перспективи. А може, полегшити вам справу? Вдаритися головою об стовбур сосни й самому себе… роззброїти? Вас це влаштує?

— Без жартів,— прошипів Фальвік.— Не погіршуй свого становища. Ти образив орден, бурлако, і повинен бути покараний, сподіваюся, дійшло? А юному Тайлесу потрібна слава переможця відьмака, тому Капітул вирішив надати йому таку можливість. Інакше б ти вже висів. Даси себе перемогти — збережеш своє погане життя. Нам не потрібен твій труп, ми хочемо, щоб Тайлес залишив мітку на твоїй шкірі. А твоя шкіра, шкіра мутанта, заростає швидко. Ну, давай. Вирішуй, вибору в тебе немає.

— Ви так думаєте, пане граф?— Геральт посміхнувся ще бридкіше, оглянувся, пройшовся по солдатах оцінюючим поглядом.— А я думаю, є.

— Так, це правда,— визнав Денніс Кранмер.— Є. Але тоді проллється кров, багато крові. Як у Блавікені. Ви цього прагнете? Ви хочете обтяжити совість кров'ю й смертю? Тому що вибір, про який ви думаєте, пане Геральт, це кров і смерть.

— Аргументуєте чарівно, навіть захоплююче,— поглузував Жовтець.— Людину, на яку напали в лісі, ви намагаєтеся взяти на гуманізм, звертаєтеся до її вищих почуттів. Просите, як я розумію, не проливати кров розбійників, що напали на нього? Має змилуватися над бандитами, бо вони, бідні, мають дружин, дітей, а хто й матір? А чи не здається вам, пане Кранмер, що рано про це турбуватися? Бо я дивлюся ваших пікінерів і бачу, як тремтять у них коліна при одній тільки думці про бійку з Геральтом з Ривії, відьмаком, який управляється з упирями голими руками. Тут не проллється ні краплі крові, ніхто нітрохи не постраждає. За винятком тих, хто зламає ноги, утікаючи в місто.

— Я,— спокійно проговорив краснолюд і молодцювато задер бороду,— не можу сказати нічого поганого про свої коліна. Дотепер я не тікав ні від кого й звичок не зміню. Я не одружений, про дітей нічого не знаю, та й мати, малознайому мені жінку, волів би не втягувати в цю історію. Але дані мені накази виконую. Як завжди, скрупульозно. Не звертаючись ні до яких почуттів, ні до вищих, ні до нижчих, прошу вас, пане Геральт з Ривії, ухвалити рішення. Я погоджуся з кожним і поведуся відповідно.

Вони дивилися один одному в очі, краснолюд і відьмак.

— Ну добре,— сказав нарешті Геральт.— Давайте кінчати. Шкода втрачати день.

— Значить, згоден,— Фальвік підняв голову, очі в нього заблищали.— Згоден на двобій зі шляхетним Тайлесом з Дорндалю?

— Так.

— Прекрасно. Приготуйтеся.

— Я готовий.— Геральт натягнув рукавичку.— Не будемо втрачати часу. Жовтцю, зберігай спокій. Ти до цього взагалі не маєш ніякого відношення. Правда, пане Кранмер?

— Абсолютно,— твердо сказав краснолюд і подивився на Фальвіка.— Абсолютно, пане Геральт. Як би там не було, це стосується тільки вас.

Відьмак витягнув меч через спину.

— Ні,— сказав Фальвік, дістаючи свій.— Своєю бритвою ти битися не будеш. Візьми мій.

Геральт знизав плечима. Взяв зброю графа й махнув нею для проби.

— Важкий,— відзначив він холодно.— З таким же успіхом можна битися заступами.

— У Тайлеса такий самий. Шанси рівні.

— Який же ви дотепний, пане Фальвік. Неймовірно!

Солдати оточили галявину рідким ланцюгом. Тайлес і відьмак стали один навпроти одного.

— Пане Тайлес? Як щодо вибачень?

Лицарик сціпив зуби, заклав ліву руку за спину, завмер у позиції фехтувальника.

— Ні?— посміхнувся Геральт.— Не послухаєтеся голосу розуму? Шкода.

Тайлес присів, стрибнув, напав блискавично, без попередження. Відьмак навіть не подумав парирувати, відхилився від плаского удару швидким півобертом. Лицарик широко розмахнувся, клинок знову розсік повітря. Геральт спритним піруетом вийшов з-під вістря, м'яко відскочив, зробив короткий фінт і вибив Тайлеса з ритму. Тайлес вилаявся, рубонув широко, справа, на мить заточився, спробував відновити рівновагу, ніяково й високо заслонившись мечем. Відьмак ударив зі швидкістю й силою блискавки, саднув прямо, викинув руку на всю довжину. Важка зброя із дзенькотом зіштовхнулася із клинком Тайлеса так, що той сильно вдарив лицаря по обличчю. Тайлес завив, упав на коліна й торкнувся чолом трави. Фальвік підбіг до нього. Геральт уткнув меч у землю й відвернувся.

Попередня
-= 92 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.

Останній коментар

Admin 24.04.2020

якщо помітили помилку виділіть її та тисніть Ctrl + Enter щоб відправити


Ольга 16.01.2020

Гарне фентезі,варто читата


Halyna19 27.12.2019

Підкажіть, хто перклав цю книгу?


Додати коментар