Слава ЗСУ!

Капітан ван Тох почервонів.

— Коли я, пане Бонді, познайомився з ними ближче, то почав роздягатись догола, щоб більше скидатись на них, бо вони ж голі; але їм усе дивно було, що у мене такі груди волохаті, ну і там усе інше... Ja. — Капітан витер хусточкою побагрянілу шию. — Чи не занадто довго я розводжуся, пане Бонді?

Г. X. Бонді був зачарований.

— Ні, ні, що ви! Розповідайте далі, капітане.

— Ну гаразд, це я можу. Отож коли та ящірка вилизала скойку, інші, на неї дивлячись, також повиходили на берег. У декотрих теж були в лапках скойки — аж дивпо, як вони зуміли віддерти їх від cliffs¹ такими дитячими рученятами без великого пальця. Зразу вони бентежились, а потім дозволили брати в них із рук ті скойки. Правда, не самі там були перлівниці, а й усякий непотріб, прості устриці тощо, але ті я кидав у воду й казав: «Ні, дітки, це нічого не варте, цього я своїм ножем не відкриватиму». Зате коли траплялась перлівниця, тоді я розкривав її ножем і мацав, чи нема там перлини. А скойку давав їм вилизати. А їх уже кількасот сиділо довкола, тих lizards—• дивились, як я скойки розкриваю. Декотрі вже й самі пробували розколупати скойку якою-небудь шкаралупкою, що там валялася. От що мене здивувало, хлопче. Жодпа тварина не вміє орудувати instruments: нічого не вдісга, тварина є тварина —природа, та й квит. Правда, в Бейтензоргу я бачив мавпу, що вміла відкривати ножем такий tin, як це буде —бляшанку з консервами, але ж мавпа — хіба то справжня тварина, сер? Тож я страх як здивувався.— Капітан хильнув пива. — За ту ніч, пане Бонді, я знайшов у тих shells вісімнадцять перлин. Були малесенькі, були й більші, а три —як кісточка з вишні, пане Бопді. Як кісточка. — Капітан ван Тох поважно закивав головою. — Вранці, коли вертався на судно, я казав собі: Captain van Toch, це тобі приверзлося, сер; ти, добродію, був п’яний і таке інше. Але що з того, коли в кишені у мене лежало вісімнадцять перлин! Ja.

— Такого чудового оповідання я ще ніколи не чув,— прошепотів пан Бонді.

— От бач, хлопче! — зраділо сказав капітан. — Удень я все обміркував. Я буду тих ящірок... приручати, так? Приручати й навчати, а вони носитимуть мені pearl-shells¹. Там їм, певне, ліку немає — в тому Девл-Беї. Отож я ввечері знову подався туди, тільки вже трохи раніше. Як почало заходити соице —бачу, ті ящірочки вистромляють з води голови, то тут, то там —по всій затоці. Аж раптом дивлюсь —акула: спинний плавець з води виглядає. Тоді враз бурхнуло, плеснуло — і одну ящірочку мов лизень злизав. Я нарахував тих акул дванадцять, коли вони на заході сонця спливалися до Девл-Бею. Пане Бонді, ті падлюки за один вечір зжерли більш як двадцять моїх ящірок! —вигукнув капітан і розлючено висякався.— Ja, більш як двадцять! Воно й звісно, така гола ящірочка зі своїми лапками від акули не оборониться. Я трохи не плакав дивлячись. Якби ти сам побачив...

Капітан замислився.

— Я, розумієте, дуже люблю тварин,— сказав він нарешті й підвів на Г. X. Бонді свої голубі очі. — Не знаю, як ви на це дивитесь, captain Бонді...

Пан Бонді кивнув головою на знак згоди.

— От і добре,— зрадів капітан ван Тох. — Вопи страшенно славні й розумні, ті tapa-boys; почнеш їм щось розказувати —вони тебе так слухають, як собака свого хазяїна. А найбільше —оті їхні дитячі рученята... Розумієш, хлопче, я старий парубок, родини не маю... Ja, старому чоловікові гірко самотньому, — мурмотів капітан, перемагаючи хвилювання. — Страх які славні ті ящірочки, нічого нѳ вдієш... Якби тільки акули не жерли їх такі І коли я на них, на тих sharks, став кидати каміння, то Ё вони, tapa-boys, теж почали кидати! Ти, пане Бонді, не повіриш. Звісно, далеко вони докинути не могли, бо ручки у них зовсім куценькі. Ллє диво це велике,'брате. «Ну, коли ви такі молодчаги, хлоп’ята,— кажу я їм, — то спробуйте моїм ножем розкрити скойку». 1 поклав ніж додоЛу, Вони хвилинку соромились, а потім одна спробувала) взяла ніж і стромляє кінчик між ті шкаралупки. Розламуй, кажу їй, розламуй: поверни отак-о ніж, і все. А вона, бідолашечка, пробує, пробує, аж ураз хруснуло —і скойка розкрилася. От бач, кажу. Нічого хитрого й нема. Колц це зумів якийсь там поганин, батак чи сингалець, то щоб tapi-boy та не зумів?.* По міг же я, пане Бонді, тим ящіркам показати, що цѳ якесь казкове marvel¹ і чудо, коли тварина зуміє такві Тѳиер-то я можу признатися, що був... що був... ну, зовсім thundeN struck.

++ Приголомшений, — підказав пан Бонді.

— Ja, правильно. Приголомшений. Усе це так мені влізло в голову, що я не знімався з якоря ще день. І ввечері вернувся до того Девл-Бею та знову дивився, як sharks жеруть тих моїх ящірок. Того вечора я, хлопче, заприсягся, що так цього не полишу. І їм теж дав своє слово честі, пане Бонді: «Тара-boys, Captain van Toch присягається вам під оцими ясними зорями, що порятує вас»*