Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
Графська родина підвелася з-за столу й перейшла до вітальні поряд; граф і Кеннеді закурили, графиня взялась за вишивання. Чекали денної пошти. «Як підуть діти,— сказала собі Ольга, — так і скажу». А тим часом вона силувала себе думати про батьківський дім, і серце її калатало від хвилювання. Вона уявляла синій матусин фартух, нефарбовані, вишаровані меблі, батька, що сидить із люлькою, скинувши піджак, і неквапно, статечно читає газету. «Це єдиний рятунок, більш я тут не витримаю й дня,— снувалось у голові, і тривога наростала.— Боже, дай мені сили в цю останню хвилину!»
Пауліна, опустивши очі, внесла на срібній таці пошту* Граф згорнув усі листи собі на коліна; хотів узяти й останній, що лежав осторонь, але Пауліна ввічливо відступила,
— Це для мамзелі, — шепнула вона.
Ольга зразу пізнала, що лист від матусі: дешевий, замацаний конверт, незграбно, з помилками написана адреса... Цих листів вона завжди соромилась, і все ж потім носила їх на серці. Вона почервоніла й тепер: «Пробач мені, мамо!» Тремтячими пальцями взяла той лист із сільської глушини, зворушено перечитала адресу, аж занадто докладну — ніби в цьому лихому світі без такої докладної адреси лист не попав би в належні руки там, на чужині. І враз дівчині спав камінь із серця: «Матусю, як ти мені допомогла! Ось зараз почну читати лист і раптом скрикну, що татусь захворів, що мені конче треба до нього; зберусь і поїду, і ніхто не зможе мене затримати. А за тиждень напишу їм, що мушу лишитися вдома, хай перешлють мою валізу поштою. Так буде найлегше»,— зраділо подумала Ольга. Як кожній жінці, їй багато легше було вдатись до відмовки, ніж наводити справжні докази. Повеселіла, вона надірвала конверт. Коли вийняла лист, їй аж у серце шпигнуло. Затамувавши дух, вона почала читати:
«Люба донечко
Сповіщаю невиселу новину татусь наш росхворівся Дохтор каже щось там із серцем і він слабий ноги попухли ходити ниможе. Дохтор каже шо ниможна його хвилювати каже Дохтор шоб і ти ненисала ніпрошс погане. Бо тато журицця як читає тож пиши шотобі жи-вецця добре хай хоч він буде спокійний тиж знаєш як він тибе любить і радий шо ти таку гарну слуЖбу найшла дякувати Богу
Помолися за тата а їхати до нас нитреба цеж ниблизь-кий світ гроші відтебе прийшли дякуємо тобі донечко бо нам скрутно живецця тато лежить а Франтік украв у нього годиника а сказати йому ниможна боце його вб’є ми кажимо шо поламався і віднисли до годиникаря а він усе питає коливже полагодять бо й ниможна глянути котра година а я й плакати приньому боюся.
Люба донечко дякуй Богові шо таку гарну службу найшла й молися засвоїх Панів і служи їм вірно де ти ше найдиш шоб такі харчі тиж на груди слаба то поздоровшаєш тай нам щомісяця посилаїш дещицю спасибі тобі донечко Господь тобі віддасть.
Шануй Панів то служитимеш їм довго і вони тибе до-смерті забиспечать однаково як на державній службі тай сама шануйся Кланяйся Панам від мене з татом біда тане як свічка
Бувай здорова Твоя Матуся Костелець номер 37».
Граф звів очі від своїх листів і вирячився на Ольгу.
— Вам недобре, мадемуазель? —скрикнув він, по-справжньому злякавшись.
Ольга підвелась сама не своя й стисла долонями скроні.
— Ні, тільки... голова заболіла, ваша світлість,— прошепотіла вона.
— Ідіть полежте, мадемуазель, швидше йдіть по-лежте! —гостро, занепокоєно закричав граф.
Ольга машинально вклонилась і поволі вийшла.
Граф запитливо озирнувся на дружину; та знизала плечима й суворо промовила:
— Oswald, gerade sitzen!104
Містер Кеннеді курив і дивився в стелю. Запала прикра мовчанка.
Графиня вишивала, стиснувши губи. Трохи перегодя вона подзвонила. Увійшла Пауліна.
— Пауліно, куди пішла мадемуазель? —спитала графиня крізь зуби.
— У свою кімнату, вельможна пані, — відповіла покоївка.— І замкнулася.
— Скажи, хай запрягають.
На подвір’ї прошелестіли по піску колеса карети, кучер вивів коней і почав запрягати.
— Papa, soli ich veiten?105 —наважився спитати Ос-вальд.
— Ja106,— кивнув головою граф, застиглими очима дивлячись перед себе. Графиня кинула на нього допитливий, неприязний погляд.
— Wirst du mitfahren?107 —спитала вона.
— Nein108,— відповів граф замислено.
Конюх вивів верхових коней і осідлав їх. Кінь Кеп-неді протанцював по всьому подвір’ю, перше ніж дав себе осідлати; а Освальдів напівкровний мерин спокійно, статечно рив землю ногою, журливим оком поглядаючи на своє копито.
104 Освальде, сиди рівно! (Пім.)
