Слава ЗСУ!

— Ах! — зраділа місіс Маклірі. — А далі?

— Бубновий валет, — сказала місіс Майєрс, піднявши другу купку.— Винова десятка —дорога. А ось і жирі — скрикнула вона. — Жирові карти —це завжди клопіт; але під кінець —червова дама.

— А що це означає? —спитала місіс Маклірі, вирячивши очі, нібито в подиві.

— Знов бубна,— замислилась місіс Майєрс над третьою купкою.— Дитя мов, ви будете дуже багаті; а кому далека дорога — ще не знаю, чи вам, чи комусь близькому для вас.

— Я маю поїхати до тітки в Саутгемптон,— відказала місіс Маклірі.

— Оце й є далека дорога, — підтвердила місіс Майєрс, перевертаючи четверту купку. — Хтось вам перешкоджатиме, якийсь літній чоловік...

— Мабуть, тато! —вигукнула місіс Маклірі.

— Ну, а ось і воно! — урочисто оголосила місіс Маи-єрс над п’ятою купкою. — Люба міс Джонс, такої щасливої карти я ще зроду не бачила. Не мине й року, як пті вийдете заміж; вас візьме дуже, дуже багатий молодий чоловік, мільйонер; певне, комерсант, бо він часто буває в дорозі. Та спершу вам доведеться подолати великі перешкоди, якийсь літній чоловік вам боронитиме, але ви повинні стояти на своєму. А як одружитесь, то виїдете далеко-далеко, найскоріш за море. Будьте ласкаві пожертвувати одну гінею на навернення до християнства нещасних чорношкірих.

— Я вам така вдячна,— прощебетала місіс Маклірі, дістаючи з сумочки фунт і шилінг. — Така вдячнаї А скажіть, місіс Майсрс, коли без тих перешкод —скільки це коштуватиме?

— Карт не підкупите,— відказала старенька дама з гідністю. — А хто ваш татусь?

— Він у поліції служить,— з невинною міною збрехала місіс Маклірі. — В секретному відділі, знаєте?

— А... — протягла старенька й вийняла з колоди три карти. — О, кепське діло, дуже кепське... Скажіть йому, дитя моє, що йому загрожує велика небезпека. Хай прийде до мене, то довідається більше. До мене зі Скотленд-Ярду багато хто ходить, кажуть мені все, що їм серце гнітить, а я їм ворожу. Так, так, пришліть свого татуся до мене. Кажете, він служить у політичному відділі? Містер Джонс? Перекажіть йому, що я його чекатиму. На все добре, люба міс Джонс... Хто там далі?

— Не подобається мені це діло,—сказав містер Маклірі, замислено пошкрябавши потилицю.— Нітрохи не подобається, Кеті. Чого ця жінка так зацікавилася твоїм небіжчиком татом? А крім того, насправді її прізвище не Майєрс, а Мойєргофер, і родом вона з Любека. Бісова німкеня, як же її вивести на чисту воду? Ставлю п’ять проти одного, що вона вивідує у людей речі, до яких їй не повинно бути діла. Знаєш що, я доповім про неї иа-чальству.

Містер Маклірі справді доповів начальству; як не дивно, але воно не відмахнулось, і тому шановну місіс Майєрс викликали до судді Келлі.

— Це правда, місіс Майсрс, що ви ворожите людям на картах? —спитав суддя.

— Ох боже,— зітхнула старенька,—треба ж людині з чогось жити, добродію! Не піду ж я в своїх літах танцювати у вар’єте.

— Гм...— гмукнув містер Келлі.— Але па вас ось в скарга, що ви ворожите погано. А це, шановна пані Маії-єрс, однаково що замість шоколаду продавати плитки глини. За гінею люди мають право сподіватися справжньої ворожби. Даруйте, але як це ви беретесь ворожити, не вміючи?

— А декотрі не скаржаться, — почала виправдовуватися старенька. — Розумієте, я провіщаю людям те, що їм до вподоби. Невже така втіха не варта кількох шилінгів, добродію? А часом буває, що й угадаєш. Ось недавно мені одна жінка сказала: «Місіс Майєрс, мені ще ніхто ніколи не ворожив так добре, як ви». Вона живе в Септ-Джонс-Вуді й розводиться з чоловіком.

— Стривайте,— зупинив її суддя. — У нас є один свідок, що свідчитиме проти вас. Місіс Маклірі, розкажіть нам, як воно було.

— Місіс Майєрс наворожила мені, — заторохтіла місіс Маклірі,— що не мине й року, як я вийду заміж за дужо багатого молодого чоловіка і виїду з ним кудись за море.

— А чого саме за море? — спитав суддя.

— Бо в другій купці була винова десятка, а це, сказала мені місіс Майєрс, нібито означає дорогу.

— Дурниця, — буркнув суддя. — Винова десятка означає надію. Дорогу віщує виновий валет; а коли поряд із ним бубнова сімка, це далека дорога, з якої буде зиск. Мене ви не заморочите, місіс Майєрс. Ви ще наворожили свідкові, що не мине й року, як вона вийде за молодого багатія, а тим часом вона вже три роки замужем за комісаром поліції Маклірі. Як ви поясните таку нісенітницю, місіс Майєрс?

— Ну що ж, буває, що й помилишся,— спокійно відказала старенька.— Ця дамочка прийшла домене вичепурена, як на танці, а ліва рукавичка розірвана; я й подумала, що грошей у неї не густо, а пофорсити любить, Сказала, що їй двадцять років, а насправді —всі двадцять п’ять...