знайди книгу для душі...
— А чого ви не запропонували цієї справи комусь у Голландії?
Капітан покрутив головою.
— Я тамтешніх людей знаю, хлопче. З ними я про це діло не можу говорити. Я міг би... — додав він замислено.— Я міг би возити на тому судні й інші речі, всілякі goods39, сер, і продавав би на тих островах. Ja, це б я міг робити. У мене там сила знайомств, пане Бонді. А водночас міг би мати на судні такі tanks для тих моїх ящірок...
— Про це, мабуть, можна поміркувати, — сказав пан Бонді. — Бо якраз недавно... Атож, нам треба шукати нових рипків для нашої промисловості. Якраз недавно я розмовляв про це з кількома людьми... Я не від того, щоб купити одно-двоє суден: одне для Південної Америки, а друге —для східних країв...
Капітан ожив.
— І добре зробиш, пане Бонді. Судна тепер страшенно дешеві, їх можна накупити повну гавань... —і капітан ван Тох пустився в технічні подробиці, де й за яку ціну продаються всякі vessels, boats і tank-steamers40; Г. X. Бонді не слухав його, а тільки розглядав. Г. X. Бонді знався на людях. Він ні на мить не сприймав серйозно ящірок капітана ван Тоха; але сам капітан здавався йому вартим уваги. Чеспий чоловік, безперечно. І знає умови там, на Півдні. Звичайно, божевільний. Але з біса симпатичний. У серці Г. X. Бонді забриніла якась фантастична струна. Кораблі з перлами й кавою, кораблі з прянощами й усіма пахощами Аравії. Г. X. Бонді опапувало те невиразне почуття, яке з’являлось у нього перед кожною важливою і вдалою постановою, — почуття, яке можна виразити словами: «Сам не знаю чому, але, мабуть, візьмусь за це діло». A Caplain van Toch тилі часом малював
у повітрі своїми ручиськами судна з awning-decks41 або з quarter-decks42, розкішні судна, хлопче...
— Знасте що, капітане Вантох,— раптом сказав Г. X. Бонді, — приходьте ще раз за два тижні. Тоді й поговоримо про судна.
Captain van Toch зрозумів, як багато означають ці слова. Він почервонів з радості і насилу вимовив:
— А ящірок... можна буде мені возити на тому пароплаві?
— Аякже! Тільки, прошу вас, нікому про них не кажіть. А то люди подумають, що ви збожеволіли... та й я з вами.
— А оці перли можна залишити тут?
— Можна.
— Ja, тільки мені треба вибрати дві гарненькі перлини, я хочу їх комусь послати.
— Кому?
— А одним там двом redactors. Ja, хай йому біс, стривай,
— Що?
— Сто чортів, як же їх звати? — Капітан вап Тох розгублено закліпав голубими очима. — От же дурна голова в мене, брате. Я вже не пам’ятаю, як звалися ті два boys...
5. Капітан Й. ван Тох і його дресировані ящери
— Щоб я пропав, коли це не Єнсен, — вигукнув якийсь чоловік у марсельському шинку.
Швед Єнсен звів очі.
— Стривай, — сказав він,— і мовчи, поки я тебе не вгадаю.
Він узявся рукою за лоб.
— «Морська чайка»? Ні. «Імператриця Індії»? Ні. «Пернамбуко»? Ні. Ага, згадав: «Ванкувер». Три роки тому на «Ванкувері», пароплавство «Осака», Фріско. А звати тебе Дінгль, шибайголово, і ти ірландець.
Чоловік вишкірив жовті зуби й сів за стіл.
— Right43, Єнсене. І п’ю будь-яку горілку, коли частують. Звідки ти тут узявся?
Єнсен кивнув головою кудись убік:
— Я тепер плаваю па лінії Марсель — Сайгон. Л ти?
— А я маю відпустку, — похвалився Дінгль.—То оцо їду додому —подивитися, скільки там у мепе прибуло дітей.
Єнсен поважно закивав головою.
— Що, знов витурили? Пияцтво на службі і таке інше. Якби ти, хлопче, ходив до Християнської спілки, як я, то...
Дінгль весело вишкірився.
— Оце тут твоя Християнська спілка?
— Таж сьогодні субота, — буркнув Єнсен. — А де ж ти плавав?
— А на одному трампі,— ухильно відказав Дінгль.— Усякі острови там на Півдні.
— Хто капітан?
— Такий собі ван Тох, голландець, чи що.
Швед Єнсен на хвильку замислився.
— Капітан ван Тох. Я з ним теж колись плавав, брате. Судно — «Кандон-Бапдунг». Лінія — від чорта до диявола. Гладкий, лисий і лається навіть по-малайському, аби крутіш було. Знаю добре.
— Він уже й тоді був такий схибнутий?
Швед похитав головою. г
— Старий Тох — all right, будь певен.
— Bin уже й тоді возив із собою тих своїх ящірок?