знайди книгу для душі...
Молодий англійський дворянин Олівер Мандевіль, що подорожував по Італії задля освіти, одержав у Флоренції звістку, що батько його, сер Вільям, відійшов у кращий світ. З важким серцем, ллючи рясні сльози, сер Олівер попрощався з синьйориною Маддаленою і, запри-сягшися, що повернеться чимскоріше, вирушив зі слугою в напрямку Генуї.
На третій день дороги, саме коли в’їздили до якогось сільця, вони попали під велику зливу. Сер Олівер сховався з конем під старим берестом і сказав слузі:
— Паоло, піди глянь, чи нема тут якогось albergo1, де б можна переждати дощ.
— Для слуги й коня albergo за рогом,—озвався чийсь голос у нього над головою,— а ви, кавальєре, виявите мені честь, прихистившись під моєю скромною покрівлею.
Сер Олівер скинув капелюха й звів очі до вікна* з якого йому весело всміхався старий огрядний патер.
_Vossignoria reverendissima126,— ввічливо відповів
юнак, — ви аж надто ласкаві до чужинця, що покидає вашу прекрасну країну, обтяжений вдячністю за все те добро, що ним його так щедро обсипали.
— Bene127, любий мій сину, — сказав священик, — та коли ви ще хвилинку балакатимете, то змокнете до рубця. Будьте ж ласкаві злізти зі своєї кобили, та хутчіш, бо ллє, як із ринви.
Сер Олівер здивувався, коли mollo reverendo parocco128 вийшов на ганок зустріти його: такого маленького патера він ще не бачив. Уклоняючись, він мусив схилитися так, що йому аж кров ударила в голову.
— Е, годі вам,— сказав священик. — Я простий собі францісканець, кавальєре. Мене звуть падре Іпполіто. Гей, Марієтто, принеси нам ковбаси й вина. Ось сюди, добродію, тут страшенно темно. Ви inglese129, правда? Знаєте, відколи ви, англійці, відійшли від святої римської церкви, вас тут в Італії стало повно. Я розумію, синьйоре. Вам, мабуть, нудно вдома. Чуєш, Марієтто, цей добродій — inglese. Бідолашечка, такий молодий, а вже аиглієць! Уріжте собі оцієї ковбаси, синьйоре, це справжня веронська. Я вам кажу, що до вина нема кращої за веронську ковбасу, і хай собі болонці запихаються своєю мортаделлою. Завжди беріть до вина веронську ковбасу й солоний мигдаль, любий сину. Ви не були у Вероні? Шкода. Божественний Веронезе був родом звідти. Я також веронець родом. Гарне місто, синьйоре. Його називають містом Скалігерів. Ну, як винце, добре?
— Gracia5, падре, — промимрив сер Олівер.— У нас в Англії Верону називають містом Джульєтти.
— Та що ви кажете! —здивувався падре Іпполіто.— А чому? Я щось не пригадую, щоб там була якась княгиня Джульєтта. Правда, я не був там уже більш як сорок років. То що ж це за Джульєтта?
— Джульєтта Капулетті,— пояснив сер Олівер,— Бачте, у нас є про неї п’єса... її склав такий собі Шекспір. Прегарна п’єса. Ви знаєте її, падре?
— Ні. Але стривайте, Джульєтта Капулетті, Джульєтта Капулетті... — замурмотів падре Іпполіто.— Я мусив би зиати її. Я бував у Капулетті з отцем JIo-репцо...
. — Ви знали ченця Лоренцо? —в подиві промовив сер Олівер.
— Ще б пак я не знав його! Я ж у нього був міністран-том, синьйоре. Слухайте, а може, це та Джульєтта, що вийшла за графа Паріса? Її я знав. Дуже побожна й славна паці — графиня Джульєтта. Вона з роду Капулетті—з тих Капулетті, що торгували оксамитом.
— Ні, це ніяк не може бути вона,— заперечив сер Олівер.— Та, справжня Джульєтта померла зовсім молодою, і то такою сумною смертю, що сумнішої годі й уявити.
— Ах так, — відказав molto revereado.—Ну, то це не вона. Та Джульєтта, що я знав, одружилася з графом Па-рісом і народила йому восьмеро дітей. Взірцева, доброчесна дружина, молодий синьйоре, дай боже й вам таку. Правда, казали, що вона перше була закохалась у якогось молодого crapulone130... Та про кого, синьйоре, не плещуть бозна-чого? Звісна річ, молодь нерозважна й шалена. Будьте "раді, синьйоре, що ви молодий. Чи inglesi теж бувають молоді?
— Бувають, — зітхнув сер Олівер, — Ох, отче, і нас палить вогонь юного Ромео.
— Ромео? —перепитав падре Іпполіто й хильнув вина. —Цього я, мабуть, знав. Чи це часом не той молодий sciocco131, не той гультяй і зайдиголова Монтеккі, що поранив графа Паріса? Подейкували, ніби через Джуль-етту. Так, так. Її висватали за графа Паріса —чудова партія, синьйоре, той Паріс був дуже багатий і славний молодий пан, — але Ромео, казали, вбив собі в голову, що Джульєтта дістанеться йому. Наче багатії Капулетті віддали б дочку за котрогось із зубожілих Монтеккі! А до того ж Монтеккі тягли руку за Мантуєю, тоді як Капулетті стояли за міланського герцога. Ні, ні. Я гадаю, що цей assalto assassinatico132 на Паріса був звичайнісіньким політичним замахом. Адже нині кругом політика, любий сину. Звісно, після тієї вихватки Ромео довелося втекти до Мантуї, і вже він звідти не вернувся.
126 Ваша превелебність (італ.).