Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > За річкою, в затінку дерев

Старший єгер, у високих чоботях, короткій куртці та зсунутому на потилицю старому капелюсі чекав їх на березі і, коли вони пристали, скептично поглянув на качок, що лежали на носі човна.

— Коло нашої бочки все взялося кригою,— сказав полковник.

— Я так і думав,— відповів той.— Шкода. То ж найкраща засідка.

— А хто найбільше настріляв?

— Барон убив сорок дві. Там течія, і воду скувало не зразу. Ви, певне, не чули пострілів, бо вітер дув у інший бік.

— А де ж решта?

— Усі поїхали, крім барона, який чекає на вас. А ваш шофер спить у будинку.

— Це схоже на нього,— сказав полковник.

— Розклади качок як слід,— звелів єгер човняреві, що був заразом і єгерем.— Я впишу їх до мисливської книги.

— В мішку ще сидить качур, йому підбили крило.

— Гаразд. Я пригляну за ним.

— Я піду попрощаюся з бароном. З вами ми ще побачимось.

— Вам треба добре зігрітися,— зауважив старший єгер.— День сьогодні холодний, полковнику.

Полковник пішов до будинку.

— Ми ще зустрінемось,— сказав він човняреві.

— Так, полковнику,— відповів той.

Барон Альваріто стояв посеред кімнати, коло вогнища. Він усміхнувся своєю соромливою усмішкою і промовив, як завжди, неголосно:

— Шкода, що вам сьогодні не поталанило.

— У нас усе кригою позатягало. Але все одно було гарно.

— Ви дуже змерзли?

— Не дуже.

— Може, перекусите чогось?

— Спасибі. Я не голодний. А ви вже їли?

— Так. Решта всі подались додому, і я дав їм свою машину. Ви підвезете мене до Латізани чи трохи далі? А звідти я вже якось доберуся.

— Авжеж.

— Таке паскудство, що вода замерзла. Чудове було б полювання.

— За лагуною, мабуть, тьма-тьмуща качок.

— Так. Але вони не сидітимуть там, коли їжа під кригою. Вночі полетять на південь.

— Невже всі полетять?

— Всі, крім наших місцевих качок, що вивелися тут. Ті лишаться, аж поки вся вода не замерзне.

— Шкода, що так вийшло з полюванням.

— Шкода, що вам довелося їхати так далеко заради кількох качок.

— Я люблю будь-яке полювання,— сказав полковник.— I я люблю Венецію.

Барон Альваріто відвів погляд і простяг руки до вогню.

— Так, — сказав він. — Всі ми любимо Венецію. А ви, мабуть, більше за всіх.

Полковникові не хотілося заводити пустих балачок на цю тему, і він тільки сказав:

— Ви ж знаєте, як я люблю її.

— Знаю,— сказав барон. Він дивився кудись у простір. Потім додав: — Пора будити вашого шофера.

— А він щось їв?

— Їв і спав, а потім знов їв і спав. I трохи читав книжку з малюнками, яку привіз із собою.

— Комікси,— сказав полковник.

— Треба й собі привчитися їх читати,— сказав барон. Він усміхнувся соромливою, загадковою усмішкою. — Ви б не могли привезти мені кілька з Трієста?

— Скільки хочте,— сказав полковник.— I про надлюдину, і вже зовсім фантастичні. Почитаєте замість мене. Послухайте, Альваріто, а що з єгерем, який був на моєму човні? Спочатку він просто бачити мене не міг.

— Це через ваш мундир. Військова форма союзників завжди на нього так діє. Бачте, його надто завзято визволяли.

— Як то?

— Коли прийшли марокканці, вони згвалтували його дружину й дочку.

— Мені, мабуть, треба чогось випити,— сказав полковник.

— Отам на столі є граппа.

Розділ ХLІV

Вони довезли барона до вілли з широкими ворітьми й посипаною жорствою під'їзною алеєю — на щастя, вілла стояла більш як за шість миль від будь-якого воєнного об'єкта і тому не постраждала від бомбардування.

Полковник попрощався з Альваріто, і той запросив його хоч би й щонеділі приїздити на полювання.

— А може, все-таки зайдете?

— Ні. Мені треба вернутися в Трієст. Перекажіть, будь ласка, вітання Ренаті.

— Неодмінно. То її портрет лежить на задньому сидінні?

— Так.

— Я скажу їй, що ви добре пополювали і що портрет цілісінький.

— Та не забудьте переказати моє вітання.

— Не забуду.

— Чао, Альваріто, дуже вам вдячний.

— Чао, полковнику. Якщо можна казати «чао» полковникові.

— А ви забудьте, що я полковник.

— Це дуже важко. На все добре, полковнику.

— Якщо трапиться щось непередбачене, попросіть її, хай зайде до «Грітті» й забере портрет.

— Гаразд, полковнику.

— Здається, все.

— Бувайте, полковнику.

Розділ XLV

Вони виїхали на шосе; почало смеркатись.

— Зверніть ліворуч,— сказав полковник.

— Але ж та дорога не на Трієст, пане полковнику,— зауважив Джексон.

— До дідька дорогу на Трієст! Я наказав вам звернути ліворуч! Ви гадаєте, на світі тільки одна дорога на Трієст?

Попередня
-= 74 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!