Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

— То ВБИЙ їх, заради твого батька! — загорлав Роланд. — ВБИЙ ЇХ УСІХ!

Її права рука між руків'ям візка і рукояткою Роландового шестизарядного револьвера здавалася розмитою плямою. За мить ліва рука опустилася, а правиця злетіла в повітря, натискаючи на курок так швидко і делікатно, наче затріпотіли крильця колібрі. Долиною розляглося шість невиразних пострілів, і п'ять із шести камінців, що лежали на поверхні валуна, зникли з поля зору.

Якусь хвилю, поки відлуння перекочувалося туди–сюди, помалу затихаючи, обидва мовчали — здавалося, навіть подих затамували. Навіть круки не галасували, принаймні ті кілька секунд.

Першим порушив тишу стрілець. Невиразним, але на диво емоційним тоном він вимовив чотири слова:

— Ти дуже добре впоралася.

Сюзанна подивилася на револьвер у своїй руці так, наче бачила його вперше. Від дула курився димок, ідеально рівний у безвітряній тиші. Вона повільно вклала револьвер у кобуру, що висіла в неї на животі.

— Добре, але не бездоганно, — нарешті мовила вона. — 3 останнім промазала.

— Хіба? — Він підійшов до валуна й підняв самотній уламок каменя. Подивився на нього, а потім кинув Сюзанні. Вона впіймала камінець лівою. Роланд задоволено відзначив, шо права рука залишалася біля кобури з револьвером. Вона стріляла краще й природніше за Едді, але, на відміну від нього, не так швидко засвоїла саме цей урок.

Якби вона була тоді з ними під час стрілянини в нічному клубі Балазара, то, можливо, їй не довелося б докладати стільки зусиль у навчанні. Але зараз Роланд побачив, що вона нарешті опанувала й цю частину. Глянувши на камінь, вона побачила в горішній його частині щербину глибиною заледве у шістнадцяту дюйма.

— Ти ледь зачепила його, — сказав Роланд, повертаючись до неї, — але у стрілянині цього буває досить. Якщо ти зачепиш супротивника, то зіб'єш йому приціл… — Він замовк. — Чому ти так на мене дивишся?

— А ніби ти не знаєш. Що, справді не знаєш?

— Ні. Твоїдумки часто лишаються загадкою для мене, Сюзанно.

Ноток захисту в його голосі не було, і Сюзанна роздратовано похитала головою. Коломийка її мінливих настроїв часом виводила його з себе. Так само й Сюзанну дратувало те, що він, здавалося, не міг втриматися, аби не бовкнути того, що в нього крутиться на язиці. Таких буквалістів, як Роланд, вона ще не зустрічала ніколи.

— Гаразд, — мовила вона. — Я скажу, чого я на тебе так дивлюся, Роланде. Боти вчинив паскудство. То був брудний трюк. Ти сказав, що не будеш мене лупцювати, не зможеш вдарити, навіть якщо я вередуватиму… але одне з двох: або ти мені збрехав, або ти дурень. Але я знаю, що ти не дурний. Кожен чоловік і кожна жінка моєї раси можуть засвідчити, що вдарити людина може не тільки рукою. Там, звідки я родом, є один віршик: «Камінь і палиця трощать кості…

— …а ущипливі слова мене не ранять», — закінчив Роланд.

— Ну, ми говоримо трохи не так, але сенс такий. Як не назви, це все одно бридко. Те, що ти зробив, називається не «доганою на порожньому місці». Твої слова завдали мені болю, Роланде. Тільки не кажи, що ти ненавмисно. Вона сиділа у візку, дивлячись на нього знизу вгору, і її погляд світився таким розумом і такою безжальною цікавістю, що Роланд уже не вперше подумав: «Білі мудаки зі світу Сюзанни мусили бути або дуже хоробрими, або страшенно тупими, якщо наважилися стати на її шляху, хай навіть вона сидить у інвалідному візку». Але Роланду вже доводилося мати з ними справу, тож він сумнівався, що річ була у хоробрості.

— Я не думав про те, чи буде тобі боляче, — терпляче пояснив він. — Ти вишкірила зуби й збиралася вкусити, тож я вставив тобі в щелепу палицю. І це подіяло… хіба ні?

Вираз її обличчя змінився: тепер у ньому читалося прикре здивування.

— Мерзотник!

Замість відповіді він вийняв револьвер з її кобури, двома самотніми пальцями правої руки відкрив барабан і почав лівою вставляти набої в гнізда.

— З усіх пихатих, зарозумілих…

— Тобі треба було вкусити, — так само терпляче сказав стрілець. — Якби ти цього не зробила, то схибила б на всіх мішенях — бо стріляла б рукою й револьвером замість ока, розуму й серця. Чи то був трюк? Зарозумілість? Навряд. Як на мене, Сюзанно, це ти була в душі зарозумілою. Як на мене, це ти потай збиралася вдатися до трюків. Але мене це не обходить. Навпаки. Стрілець без зубів — то взагалі не стрілець.

— Хай йому чорт, я не стрілець!

Він це пропустив повз вуха — міг собі дозволити. Якщо вона не стрілець, тоді він пухнастик–шалапут.

— Якби ми в щось грали, то, може, я поводився б інакше. Але це не гра. Це…

Його ціла рука на мить піднялася до чола й застигла там, пальці були складені дашком якраз над лівою скронею. Сюзанна помітила, що кінчики пальців дрібно тремтіли.

Попередня
-= 6 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар