Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Заплотний лицар

Дунк витріщався на принцового сина і питав себе, чи не хоче і цей пошити його в дурні.

— Навіщо ви прийшли?

— Аби попередити, що вас чекає, — мовив Даерон. — Батько наказали Королегвардії битися на його боці.

— Королегвардії?! — сахнувся Дунк.

— Ну, тим трьом із неї, які зараз тут. Дякувати богам, дядько Баелор залишили інших чотирьох у Король-Березі при моєму ясновельможному дідові.

Яйк хутко підказав імена.

— Пан Роланд Кракегол, пан Донел з Сутіндолу, пан Вілем Вильд.

— Вони за себе вирішувати не вільні, — пояснив Даерон. — Вони присяглися захищати життя короля та його рідних. А ми ж із братами — драконового роду, дякувати богам за таке щастя.

Дунк порахував на пальцях.

— То це буде шестеро. Хто сьомий?

Принц Даерон знизав плечима.

— Аеріон когось знайде. Якщо треба, купить. Золота в нього досить.

— Кого маєте ви? — запитав Яйк.

— Раймунового брата у перших, пана Стефона.

Даерон зіщулився.

— Лише одного?!

— Пан Стефон пішов поспитатися в друзів.

— Я можу привести ще, — мовив Яйк. — Іще лицарів. Слово честі, можу.

— Яйку, — відповів Дунк, — я збираюся битися проти твоїх рідних братів.

— Ну, ви ж Даерона не чіпатимете, — стенув плечима хлопець. — Він сам сказав, що впаде з доброї волі. А щодо Аеріона… Пригадую, коли я був малий, він якось прийшов уночі до мене в опочивальню і приставив ножа між ніг. Сказав, що має забагато братів, тож однієї ночі зробить з мене сестру, щоб було з ким одружитися. А ще він вкинув мого кота до колодязя. Каже, що не кидав, та він наскрізь брехливий.

Принц Даерон стомлено здвигнув плечима.

— Яйк каже чисту правду. Аеріон — гидка потвора. Він, прошу зазначити, вважає себе драконом у людській подобі. Тому і розлютився на тих лялькарів. Якби ж він народився Фосовеєм, то вважав би себе яблуком, і всім навколо дихалося б легше. Та нічого не поробиш. Маємо те, що маємо.

Він нахилився, підібрав з підлоги кобеняка і струсив з нього дощову воду.

— Мені треба пробратися до замку раніше, ніж батько зацікавляться, чого це я так довго нагострюю меча. Та перш ніж піти, я маю побалакати з вами наодинці, пане Дункане. Зробіть мені ласку — проведіть надвір.

Дунк якусь мить дивився на принцика з підозрою.

— Як забажаєте, ваша милість, — нарешті зважився він і вклав ножа до піхов. — Та й щита треба забрати.

— А ми з Яйком підемо шукати лицарів, — пообіцяв Раймун Фосовей.

Принц Даерон зав’язав кобеняка на шиї та натягнув каптура. Дунк вийшов услід йому під тихий дощ, і вони разом покрокували до купецьких возів.

— Ви мені снилися, — мовив принц.

— Ви вже казали у заїзді.

— Хіба? Та однаково це правда. Справа в тім, пане Дункане, що мої сни не такі, як ваші. Мої сни справджуються. І це мене лякає. Мене лякаєте ви. Мені, бачте, наснилися ви і мертвий дракон. Велетенське чудовисько, могутнє, з крилами, які б могли накрити оцю луку. Він звалився просто на вас, але ви залишилися живі, а він помер.

— Чи його убив саме я?

— Цього напевне сказати не можу, але ви там були, і дракон там був. Колись ми, Таргарієни, володіли драконами і наказували їм. Потім дракони повиздихали, а ми ще животіємо. Я не хочу померти сьогодні. Самі боги відають, нащо мені таке життя, але й смерті я не прагну. Отже, зробіть мені ласку і вбийте не мене, а мого брата Аеріона.

— Я помирати теж не прагну, — відповів Дунк.

— Ну, я вас точно не вб'ю, пане мій. Ще й відкличу своє звинувачення. Хоча з того буде мало зиску, якщо Аеріон не відкличе своє.

Він зітхнув.

— Може статися, що я прирік вас на смерть своєю брехнею. Якщо так, прошу вибачити. Я, мабуть, тепер і сам приречений на якесь із семи пеклів. З моїм щастям — на те, де немає ані краплі вина.

Його пересмикнуло, і на цьому Дунк полишив принца Даерона під холодним тихим дощем.

XIX

Купці стягли свої вози до західного краю луки, де ріс гайок берізок та ясенів. Дунк стояв під деревами і безпорадно роззирався на порожнє місце, де раніше стояла хура лялькарів. Поїхали… Саме цього він боявся. «Я б теж утік, якби не був тупіший за замковий кут.» Він поміркував, де тепер узяти нового щита. Грошей було досить, аби ж тільки знайшовся якийсь на продаж.

— Пане Дункане, — почувся голос із темряви. Дунк обернувся і побачив за собою Баш-Булата із залізним ліхтарем. Під коротким шкіряним кобеняком зброяр був голий по пояс. Його могутні груди й дебелі руки вкривала груба чорна щетина. — Якщо ви прийшли по щита, то дівчина залишила його мені.

Попередня
-= 28 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!