Слава ЗСУ!

Абатство було старим і майже покинутим — залишились тільки ентузіасти. Навколо стін абатства бігали шеренгами захекані монахи у гумових чоботях, наспівуючи маршову пісеньку “Гей, на горі та й ченці живуть” для підняття духу. На подвір’ї коло дзвонарні проводилися вчення, і чути було команди “Рівняння на хоругви!”, “Хрест на плече, лівою, лівою!”; біля резиденції абата стояв екіпаж з емблемою Міністерства Фінансів — рука, яка підкидає монетку. Ми, як скажені ведмежатники, увірвалися до абатових покоїв і завмерли на порозі.

— Вітаю, шановні, — проказав абат, — я чекав на вас. Прошу, проходьте, не соромтеся.

Від зайвої сором’язливості нас врятували озброєнї вартові у сутанах, що недвозначно продемонструвавши свою чисельну і збройну перевагу, заштовхнули нас у вітальню і навіть ввічливо причинили за нами двері.

Абат був у абсолютному захваті від нашого візиту та у спецкостюмі про всяк випадок. Але ніщо не могло приховати його сонцесяйну посмішку та парфуми від кутюр. Поряд сидів приголомшений Міністр, приголомшений, власне, до стану непорушності і повної відсутності реагування на зовнішні подразники.

— Що з ним? — поцікавився, як завжди, уважний до навколишніх, Бішоп.

— Відпочиває. Ні-ні, не подумайте чого лихого. Нащо мені його вбивати, коли це зробите ви.

— Я?

— Так, скрутите нещасному в’язи. Бідний Міністр. Як же це ви, полковнику, прогледіли серед своїх підлеглих ставленика Диявола? Дуже неприємна обставина, бо ж він захоче потім позбутися свідків. Глядіть же, я попереджав.

— Люк? Чого ти хочеш цим досягти? — гнівно проказала Медді, — На кой лях тобі здався МІФ?

— Мадлен, моя маленька, мені абсолютно все одно, що буде з цією країною. Амайранці хочуть захопити півсвіту, чому б їм не допомогти? Такі розважливі люди, такі енергійні.

— Так це всього тільки задля ЗЗБ? — раптом зрозуміла я.

Люк нахабно кліпнув оком в мій бік.

— Ти нам дуже допомогла, Лілле. З Бішопа вийшов прекрасний подвійний агент.

— Люк, ти напросишся. Уже зараз діаспора незадоволена твоєю політикою, а коли через клятих амайранців тут взагалі бо’зна що почнеться, тобі оголосять імпічмент.

— Який жах. Та нічого, доведеться запровадити тиранію, люба Медді. Тебе я взагалі не розумію, знайшла собі заняття, що якраз відповідає твоїм здібностям, то й творила би на радість людям.

Медді спалахнула.

— Не нахабній. Це взагалі моє місто, і я забороняю…

— Що-що? Твоє? Це тому, що ти притаскалася сюди зі своїми трьома коханцями і заснувала перший на цих пагорбах бордель? Тільки ти тоді звалася… Як? Лібід. Всіх надурила. Ох уже ці нащадки Ліліт! У вас же в крові дух дрібнобуржуазної панелі, ви не здатні ні на що більше. Ти думала, твоя наївна онучка перетягне Гаела на твою сторону? Такої дурниці я навіть і не сподівався. Ні, Гаеле, ти чуєш?

Гаел дисципліновано з’явився перед ясні очі Люцифера. Я ледве не зімліла від захоплення. Я відчувала себе останньою ідіоткою, просто ганчірочкою, об яку ноги не повитирав тільки лінивий. Терпіти таке?

— Ну, покидьки! — вискнула я, -! У вас тут що, соцзмагання з художнього використання наївної онучки? Гаеле, це що, чесно, по твоєму?

— Хто тобі сказав, що мова йде про чесність?

— Ах, он як!

Я підстрибнула в неймовірному потрійному тулупі з підвипідвертом і з “Кий-я!”, проголошеним мною надзвичайно дурним голосом, вліпила Гаелові ніжного ляпаса. Що тут сталося! Спалахнув килим, від якого я відштовхнулася, тріснула підлога, повалив дим. ЗБОНЧевці поховалися під лавками. Гаела просто метнуло в стіну, від чого здригнулася всенька будівля. Йому, звичайно, нічого лихого не сталося. Він просто сидів, як пришелепуватий, і дивився на долоню, якою витер розбиті мною губи. А потім розсміявся.

— Ну все, дуель до першої крові! У тебе що, знову гормональний стрес?

Все поплило перед моїми очима. Він же… Там, біля пам’ятника Герою… То був…

— О боже… — прошепотіла я.

— Чого хоче жінка, того хоче Бог, — з недоречним тріумфом вимовила Медді.

Люк зблід.

— Ти не могла…

— Чого ж? Богдан Сергійович таки закрив кредит. Що вдієш, мені дуже шкода.

— Мать-перемать, — сказав Люцифер і почав буянити.

Не знаю, що він зробив, та мала місце друга спроба запроторити мене до Пургаторію. Правда, ми тепер опинилися тут вдвох з Гаелом, і мене жбурнуло просто в його обійми. Він не сподівався такого удару долі, і в результаті, ми обоє опинилися на підлозі. Це була, очевидно, остання помста Люка, оскільки потрапивши у таку двозначну позицію, я просто не могла не відчути рецидиву гормонального стресу. Та такої сили, що розладнався вестибулярний апарат, а опорно-руховий немов зірвався з ланцюга, як скажена собака. Так напевно, відчувають себе маніяки, які ґвалтують перехожих на вулицях. Ось до чого я докотился!