Слава ЗСУ!

Я розумію ЯК : я не розумію ЧОМУ.

Він гадав, так само як він вже гадав багато разів до цього, чи не збожеволів він. Можливо бути у меншості це вже божевілля. Свого часу вірити у те, що земля рухається навколо сонця – це було ознакою божевілля; сьогодні ж – вірити у те що минуле є незмінним. Він міг бути ЄДИНИМ хто дотримувався цієї віри, якщо він єдиний, то божевільний. Але думка про те, що він міг бути божевільним не так сильно турбувала його, як жах перед тим, що він міг би бути неправим.

Він узяв дитячий підручник з історії та поглянув на портрет Старшого Брата який було видавлено поруч з титульною сторінкою над текстом. Гіпнотичний погляд зазирав у його їство. Це було так неначе якась величезна сила тисне на тебе – щось що проникає всередину твого черепу, дубасить відчайдуш по твоїх мізках, жахаючи тебе твоїми власними думками, намовляючи та видавлюючи тебе майже до повної відмови від очевидних фактів наданих твоїм власним розумом чи відчуттями. Наприкінці Партія могла б проголосити що два плюс два дорівнює п'ять і ти мав беззастережно вірити у це. Раніше чи пізніше Партія неминуче буде вимагати цього : логіка їх точки зору просто вимагає цього. Не лише обґрунтованість та правильність життєвого досвіду, але й саме існування об’єктивної реальності, за мовчазної згоди відкидалося їхньою філософією. Єрессю з єресей був звичайний здоровий глузд. І що найбільше жахало у цьому всьому так це не те що тебе могли вбити за інакодумство, але те що вони могли бути праві. Яким таким, зрештою, чином ми можемо твердо знати, що два плюс два дорівнює чотири? Або що сили гравітації дійсно працюють? Або те, що минуле незмінне? Якщо обидва світи – минуле та зовнішній світ існують виключно у свідомості,а ця свідомість є керованою що тоді?

Але ні! Його звитяга бриніла неначе за своєї власної волі. Обличчя О’Брайєна, не викликане жодними очевидними асоціаціями, постало перед його очима. Він знав, з більшою певністю ніж до цього, що О’Брайєн був на його боці. Він писав цього щоденника для О’Брайєна – до О’Брайєна : це був неначе нескінчений лист якого ніхто не міг прочитати, але який було адресовано конкретній персоні і який мав своє джерело у цьому факті.

Партія казала тобі цілковито відмовитися від тих очевидних доказів, що їх надають твої очі та вуха. Це був їх кінцевий, найбільш суттєвий наказ. Його серце стислося коли він подумав про ту неймовірно величезну силу що вишикувалася у бойовому порядку супроти нього, ту невимушену легкість з якою будь-який Партійний розумник міг перемогти його у дебатах, ті майстерно проникливі та хитромудрі аргументи яких він не розумів, що лишаться без відповіді. Проте він все ж правий! Вони були неправі, а він був правий. Очевидно ж, навіть для дурня, що правду не потрібно доводити. Правда це аксіома, треба триматися за це! Об’єктивний світ існує і його закони незмінні. Каміння тверде, вода волога, будь-які об’єкти які не мають опори притягуються до центру землі. З відчуттям всього цього він промовляв до О’Брайєна, а також він сформулював та висунув найважливішу з аксіом, пишучі у щоденнику :

Воля це воля сказати що два плюс два дорівнює чотири. Якщо ця умова виконується, то усе решта логічно випливає з цього.