Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— То все буде готове вже до весілля короля?

— Швидше, панно, значно швидше! Так наполягають пані королева. Я маю шістьох швачок і тузінь дівчат-підмайстрів, але всі ми на цей час лишимо осторонь усяку іншу роботу. Багато інших пань на нас сердитимуться, але ж наказ королеви…

— Подякуйте її милості за турботу, — ввічливо мовила Санса. — Я негідна її щедрості.

— О так, їхня милість надзвичайно щедрі, — закивала кравчиня, збираючи своє приладдя і готуючись піти.

«Але з якого дива?» — спитала себе Санса, коли залишилася на самоті. Королевина добрість її непокоїла. — «Напевне, ця сукня — все-таки справа рук або Маргерії, або її бабусі.»

Маргерія ставилася до Санси з безмежною ласкою; сама її присутність при дворі геть усе змінила в Сансиному житті. Дівчата й жінки її почту теж вітали Сансу тепло та привітно. Вона стільки часу мусила скніти без товариства інших жінок, що вже й забула, яка то велика втіха. Пані Леонета вчила її грати на високій арфі, а пані Янна ділилася найсвіжішими, найдобірнішими плітками. Мерійка Журав завжди мала напоготові веселу побрехеньку, а маленька панна Булвер нагадувала їй Ар’ю, хіба трохи менш норовисту.

Найближчі до Сансиного віку були нерідні сестри Маргерії: Елінора, Алла та Мегга, Тирели молодшої гілки великого дому. «Ми — троянди з нижчих гілок нашого куща» — жартувала Елінора, дівчина струнка, мов тростинка, і вельми гостроязика. Мегга була пухкенька та галаслива, Алла — сором’язлива і гарненька личком. Але обома крутила, як хотіла, саме Елінора за правом жіночності — вона ж була вже розквітла діва, тоді як Мегга та Алла ще лишалися дітьми.

Сестрички прийняли Сансу до свого товариства, наче знали її все життя. Довгими днями вони гаптували разом, теревенили за лимонними тістечками та вином із медом, вечорами грали у черепки, разом співали псалмів у замковому септі… а коли-не-коли одна чи двоє з них ділили з Маргерією постіль, у якій половину ночі шепотілися про різні дівчачі таємниці. Алла мала чарівний голос; інколи її можна було звабити зіграти на цимбалах і заспівати пісень про лицарство та втрачене кохання. Мегга співати не вміла, зате палко прагнула поцілунків. Вона зізналася, що кілька разів грала з Аллою у поцілункову гру. Але ж то не те саме, що цілувати чоловіка, а тим паче короля. Сансі стало цікаво, що б та відчула, якби її змусили цілуватися з Хортом. Сама вона добре пам’ятала, як Хорт прийшов до неї у ніч битви, оточений смородом вина та крові. «Він поцілував мене і погрожував убити, а тоді примусив співати йому пісню.»

— Король Джофрі має такі прегарні вуста! — цвірінькала Мегга, не розуміючи, що верзе. — Ой, Сансочко, бідолашна — мабуть, серденько твоє розбилося на друзки, коли ти його втратила! Які сльози ти, напевне, за ним пролила!

«Джофрі змусив мене пролити більше сліз, ніж ти гадаєш» — хотіла була відповісти Санса, та наразі поруч не було Салотруса, який потопив би її слова у ревищі свого могутнього голосу. Тому вона стиснула губи і втримала язика за зубами.

Що до Елінори, то вона була вже обіцяна молодому зброєносцеві, синові князя Амброза — весілля мало статися, щойно той вислужить лицарські остроги. Наречений носив знак її прихильності у битві на Чорноводі, де вбив мирійського арбалетника і щитника дому Мулендор.

— Алин каже, що її запорука позбавила його страху, — розповідала Мегга. — Він узяв її ім’я собі за бойовий клич — йой, як це по-лицарському! Я теж хочу, щоб якийсь відважний поборник носив запоруку мого кохання і вбив за мене аж сотню ворогів.

Елінора наказала їй припинити патякати дурниці, але на вид була задоволена.

«Вони ще діти» — подумала Санса. — «Малі дівчиська. Навіть Елінора. Вони ніколи не бачили битви, не бачили, як помирають люди. Нічого вони у цьому не тямлять.» Голови дівчат були забиті піснями та казками — так само, як її власна до того, як Джофрі стяв голову її батькові. Санса їх жаліла і водночас заздрила.

Проте Маргерія була інакша: хай яка добра та чемна, але заразом і дещо схожа на свою бабусю. Передучора вона запросила Сансу з собою на соколині лови — і Санса уперше від дня битви побувала за мурами міста. Мертві тіла вже спалили або поховали, та Грязючна Брама, в яку гуркотіли стінолами князя Станіса, лишалася побита і розколота, а вздовж обох берегів виднілися короби розтрощених галер, чиї спалені щогли витикалися на мілких місцях із води, наче кощаві чорні пальці. Через річку ходив один лише пласкодінний пором; діставшись королівської пущі, вони знайшли там пустку з попелу та мертвих дерев. Але в болоті вздовж берегів затоки аж кишіла водоплавна птиця, і Сансин кібець узяв трьох качок понад водою, а сокіл Маргерії — чаплю в леті висотою.

Попередня
-= 102 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!