Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Ти служив Ланістерам з Кастерлі-на-Скелі, — мовив Торос.

— Було, служив колись! А зі мною ще тисячі інших. То що, кожен тепер винний у чужих гріхах? — Клеган плюнув на підлогу. — А зрештою, може, ви і є справжні лицарі. Брехати вже навчилися по-лицарському, то й убивати навчитеся.

Лим та Джак-Щасливець почали на нього лаятися, але Дондаріон здійняв долоню, вимагаючи тиші.

— Кажи, Клегане. Кажи, що маєш.

— Лицар — це меч верхи на коні. Решта — усілякі обітниці, священні єлеї, запоруки дівчачої прихильності — то шовкові стрічечки, прив’язані до меча. Може, меч зі стрічечками комусь показніший, та вбиває він так само. Отож запхайте ті стрічечки собі у сраку, а потім і мечі туди ж! Я такий самий, як ви, хіба що про себе не брешу. Хочете мене зарізати — то ріжте, але не кувікайте, що я тут сам-один убивця, а ви як перднете, то й не смердить. Чули, що я сказав?

Ар’я пурхнула з місця повз Зеленоборода так швидко, що він її навіть не помітив.

— Ти справжній убивця! — заверещала вона. — Ти убив Мику, і не кажи, що не вбивав! Ти його підло зарізав!

Хорт витріщився на неї, вочевидь не упізнаючи.

— Що ти верзеш, хлопче? Якого Мику?

— Я не хлопчик! А Мика був хлопчик-різниченко при м’ясній хурі, якого ти убив! Джорі казав, що ти його порубав трохи не навпіл, а він же навіть не мав меча!

Ар’я відчула на собі усі погляди в печері: жінок, дітей, чоловіків, що величали себе лицарями печерного пагорба.

— Це ще хто? — запитав про неї чийсь голос.

Відповів йому Хорт.

— Семеро дідьків у семи пеклах! Це ж молодша сестра. Ота халамидниця, що викинула гарненького Джофового мечика у річку! — Він зареготав, наче пес загавкав. — Хіба ти не знаєш, що ти мертва?

— Це ти мертвий! — виплюнула вона у відповідь.

Гарвін ухопив її за руку та потяг назад, а князь Берік тим часом проказав:

— Ця дівчинка назвала тебе убивцею. Ти заперечуєш убивство згаданого різницького підмайстра на ім’я Мика?

Здоровань здвигнув плечима.

— Я був присяжним панцирним слугою при Джофрі, оберігав його життя. А той різниченко напав на принца крові.

— Брехня! — Ар’я спробувала викрутитися з Гарвінового хвату. — То я на нього напала! Я побила Джофрі й викинула Лев’ячий Кіготь до річки. А Мика просто утік, бо я йому наказала.

— Ти бачив, як той хлопець напав на принца Джофрі? — запитав Хорта князь Берік Дондаріон.

— Я чув оповідь з вуст королівських родичів. Хто я такий, щоб піддавати сумніву слова ясновельможних осіб? — Клеган махнув руками у бік Ар’ї. — Рідна сестра оцієї розповідала те саме, коли стояла перед вашим дорогеньким Робертом.

— Санса брехала! — вигукнула Ар’я, знову лютуючи на сестру. — Все сталося не так, як вона розповіла. Зовсім не так!

Торос відвів князя Беріка убік, і вони трохи пошепотілися, поки Ар’я мовчки лютувала. «Вони мають його стратити! Я ж молилася за його смерть кількасот разів!»

Берік Дондаріон обернувся до Хорта.

— Тебе звинувачено у вбивстві, але ніхто не знає достеменно, чи вірне те звинувачення, а чи облудне. Тому не нам тебе судити. Я віддаю справедливість до рук Господа Світла і призначаю суд двобоєм.

Хорт підозріливо насупився, наче не вірив своїм вухам.

— Чи ти пришелепкуватий, а чи геть навіжений?

— Ані те, ані інше. Я — поборник правого суду. Доведи свою невинність із мечем у руках, і зможеш піти вільно.

— Ні! — заверещала Ар’я, перш ніж Гарвін устиг затулити їй рота.

«Так не можна! Він утече з вашого полону!» Люд Семицарства — хто з власних очей, а хто з чуток — добре знав, що Хорт із мечем у руках — то швидка та певна смерть. «Зараз він тут з усіх насміється» — майнула в неї думка.

І справді, стінами печери побігла луна від розкотистого скреготливого реготу, добряче присмаченого презирством.

— То хто тут зі мною битиметься? — Хорт зиркнув на Лимонного Сіряка. — Оцей зух, що накинувся обісцяною ковдрою? Ні? То може, ти, Мисливцю? Ти ж полюбляєш лупцювати собак. Ось тобі собака — прошу ласки.

Потім він побачив Зеленоборода.

— Ого! Нівроку в Тироші здоровані! Виходь наперед, ставай до бою. Чи змусиш битися за себе оце дрібне дівчисько?

Він знову зареготав.

— Не баріться — виходьте, кому кортить померти!

— З тобою битимуся я, — мовив князь Берік Дондаріон.

Ар’я пригадала всі байки, які про нього чула. «Його не можна вбити» — тріпалася у голові думка, чи радше без надії сподівання. Скажений Мисливець розчахнув ножем мотузки, що тримали докупи руки Сандора Клегана.

— Давай сюди меча та обладунок. — Хорт розім’яв подертий зап’ясток.

Попередня
-= 213 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!