Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Вік маестра перевалив за сто років; він був слабкий, геть усохлий, зовсім лисий та сліпий. Утім, хай його молочно-білі очі не бачили вже нічого, зате розум анітрохи не втратив колишньої гостроти.

— Дичаки йдуть сюди, — мовив Джон, поки Клідас вів ножем уздовж його ноги, розрізаючи важку чорну холошу, під якою кіркою застигла стара кров і поволі сочилася свіжа. — З півдня. Ми перелізли через Стіну…

Маестер Аемон узяв грубу Джонову перев’язку з Клідасових рук і понюхав.

— Ми?

— Я був разом із ними. Кворин Піврукий наказав мені перебігти до дичаків. — Джон зіщулився, коли маестрові пальці почали досліджувати рану, тицяючи та натискаючи. — Магнар теннів… ой, болить!

Він скреготнув зубами, потім запитав:

— Де Старий Ведмідь?

— Джоне… тяжко казати, але князь-воєвода Мормонт загинув у Крастеровому Дитинці від рук своїх присяжних братів.

— Братів? Наших хлопців?!

Слова Аемона завдали йому болю в сто разів гіршого, ніж пальці. Джон згадав, як востаннє бачив Старого Ведмедя перед його наметом, з круком на руці, що скрипів, вимагаючи зерна. «Мормонта більше нема?!» Саме цього він боявся найбільше, відколи побачив наслідки битви на Кулаку. Але удар від того легшим не став.

— Хто саме? Хто зазіхнув на воєводу?

— Гарт зі Старограду, Олло Безрукий, Підсайдачник… злодюги, боягузи, харцизяки — увесь отой набрід. Ми мали б це передбачити. Адже Варта вже не та, що була. Надто мало в ній чесних людей, аби сволота знала своє місце. — Донал Нойє покрутив маестрові леза у вогні. — З тузінь вірних братчиків зуміло повернутися. Скорботний Ед, Велетень, твій друзяка Зубр. Від них ми усе й почули.

«Тузінь? Так мало?» Адже разом з князем-воєводою Мормонтом з замку Чорного вийшли дві сотні братчиків — найкращих у Варті.

— То тепер за воєводу в нас Бовен Марш, абощо?

Старий Буряк був приязний чолов’яга і належно справляв уряд першого шафаря, але щоб дати відсіч дичацькій орді, годився якнайгірше.

— Наразі так. Доки не влаштуємо обрання, — відповів маестер Аемон. — Клідасе, принеси-но мені пляшку.

«Обрання…» Кворин Піврукий та пан Яремія Рикер загинули, Бенджен Старк досі не знайшовся. То кого обирати? Ані Бовена Марша, ані пана Винтона Дужака, це вже напевно. А чи пережили битву на Кулаку Торен Рідколіс чи пан Отин Вивір? «Ні, мусимо обирати між Котером Пайком та паном Денисом Малістером. Але кого з них?» Воєводи у Тіньовій Вежі та Східній Варті були добрими вояками та вмілими ватажками, але зовсім різнилися між собою. Вже немолодий пан Денис був ґречний та обачливий, знався на лицарському звичаї. Пайк був молодший, уродився байстрюком, мав гострого грубого язика та норов відчайдушний аж до несамовитості. Ще гірше було те, що кожен із двох украй зневажав іншого. Тому Старий Ведмідь завжди тримав їх на протилежних кінцях Стіни. Джонові було відомо, як глибоко, аж до кісток, в’їлася у Малістерів недовіра та ненависть до залізняків.

Раптом його штрикнув біль, нагадавши про його власні негаразди. Маестер стиснув йому руку.

— Зараз Клідас принесе макове молоко.

Джон спробував підвестися.

— Та не треба мені…

— Треба, — твердо заперечив Аемон. — Буде боляче.

Донал Нойє перетнув покій та штовхнув Джона, щоб той ліг на спину.

— Лежи тихо, бо прив’яжу!

Навіть однією рукою коваль упорав його, наче малу дитину. Клідас повернувся з пляшкою зеленого скла і круглястим кам’яним кухликом. Маестер Аемон наповнив кухля з пляшки і наказав:

— Пий!

Поки Джон опирався, то закусив собі губу — і зараз відчув домішок крові до густого, крейдистого напою. Не виблювати негайно коштувало йому чималого зусилля.

Клідас приніс балійку теплої води, і маестер Аемон вимив з рани бруд та кров. Хай які обережні були його дотики, навіть від найменшого Джонові кортіло верещати на весь голос.

— Магнарові люди мають повну покору своєму ватажкові, а ще спижеві обладунки, — розповідав він тим часом. Балакаючи, було легше не зважати на ногу.

— Магнар — є такий князь на Скагосі, — мовив Нойє. — У Східній Варті були хлопці зі Скагосу, коли я ще тільки приїхав на Стіну. Я чув, як вони балакали про того Магнара.

— Гадаю, Джон мав на увазі старіший ужиток цього слова, — мовив маестер Аемон. — Не прізвище роду, а титул, що походить з прадавньої мови.

— Так, воно саме і значить «князь», — погодився Джон. — Стир є магнаром якогось краю, що зветься Теннія, на далекій півночі Мерзляків. З ним іде сотня його людей і два десятки наскочників, що знають Дарунок не гірше за нас. Та є і добра новина — Манс не знайшов ріг. Той Ріг Зими, якого він шукав у землі уздовж усієї Молочної.

Попередня
-= 302 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!