Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Досадуючи на себе, він міцно стиснув кулака.

— А ще ж я тоді не розумів, кого маю в особі Грегора Клегана — знав лише, що він величезний статурою та страшний у битві. Щодо зґвалтування… мушу сподіватися, навіть ти не звинуватиш мене в тому, що я міг віддати такий наказ. Пан Аморі не менш огидно вчинив з Раеніс. Потім я його питав, навіщо йому знадобилося півсотні ударів, аби заколоти дівчинку двох… чи трьох років? А він одказав, що вона хвицяла ніжками і без упину верещала. Якби Лорх мав стільки розуму, скільки боги дали ріпі, він би заспокоїв її кількома лагідними словами і приклав м’яку шовкову подушку.

Вуста князя скривилися з огиди.

— Кров малої — на його руках, не на моїх.

«Не на твоїх, батечку, це вже напевне. На Тайвинові Ланістері ніколи не буває нічиєї крові.»

— То виходить, Роббові Старку приклали м’яку шовкову подушку?

— Робба Старка вбили стрілами на весільному бенкеті Едмура Таллі. Хлопець виявився надто сторожким і вмілим на полі битви. Військо він тримав у доброму послуху, а себе оточив вірними розвідниками та охоронцями.

— Тобто князь Вальдер убив його під своїм дахом, за своїм столом? — Тиріон стиснув долоню в кулака. — А пані Кетлін?

— Теж, якщо не помиляюся. Адже йшлося про пару вовчих шкур. Фрей хотів забрати її в полон, але напевне, сталося щось несподіване.

— Ось тобі й гостьове право. Ось тобі й недоторканність гостей за столом господаря.

— Уся кров — на руках Вальдера Фрея!

— Вальдер Фрей — вередливий старий, що полюбляє мацати молодих дружин і плекати старі образи. Не маю сумніву, що це бридке каченя висидів саме він, але без обіцянки захисту і допомоги він би ніколи не зважився діяти.

— А ти, напевне, пожалів би хлопця і сказав князеві Фрею, що його дружба тобі не потрібна, так? І штовхнув би старого дурня назад у обійми Старків та продовжив війну ще на рік. Ну ж бо поясни мені, чому убити десять тисяч людей у битві — шляхетно, а десяток за обіднім столом — ні?

Тиріон не знайшов відповіді, й батько продовжив.

— Ще й ціну вони узяли невисоку за будь-якою міркою. Корона віддасть Водоплин панові Емону Фрею, щойно Чорноструг складе зброю. Лансель та Давен мусять одружитися з паннами Фрей, Джоя вийде заміж за одного з тілесних синів князя Вальдера, щойно дійде віку, а Руз Болтон стане Оборонцем Півночі та повезе додому Ар’ю Старк.

— Ар’ю Старк?! — Тиріон схилив голову набік. — Болтон? Я мав би здогадатися, що Фреям забракне сміливості діяти самим. Але Ар’я… Варис та пан Джаселин шукали її більше як півроку. Ар’я Старк мертва, це вже певно.

— Ренлі теж був мертвий перед битвою на Чорноводі.

— Тобто?

— Можливо, Мізинцеві вдалося те, у чому ви з Варисом зазнали поразки. Князь Болтон видасть дівчинку заміж за свого сина-байстрюка. Ми дозволимо Жахокромові кілька років пововтузитися з залізняками та подивимося, чи зможе Болтон привести до покори значкове панство Старків. Навесні вони усі виснажаться до краю і будуть готові схилити коліна. Північ успадкує твій син від Санси Старк… якщо ти збереш досить мужності, аби його породити. Пам’ятай, що не лише Джофрі має найближчим часом зірвати вінця цноти.

«Та я пам’ятаю. Сподівався, хоч ти забудеш.»

— Як гадаєте, пане батьку, коли саме Санса буде найплідніша та найохочіша до злягання? — запитав Тиріон найядучішим своїм голосом. — Перед тим, як я розповім їй, що ми вбили її матір та останнього брата, чи одразу після?

Давос V

Якусь хвилину здавалося, що король недочув. Вислухавши звістку, Станіс не показав ані втіхи, ані гніву, ані недовіри, ані полегшення — лише витріщився на свій Мальований Стіл зі щосили стисненими зубами.

— Ви певні?

— Тіл мої очі не вбачили, ні, ваше крулівство, — відповів Саладор Саан. — Але у місті леви радіють, аж дуріють. Простолюдці вже кличуть те, що сталося, «Червоним весіллям». Божаться, що хлопчакові відтяли голову, пришили замість неї голову його вовка і набили йому на вуха корону. Паніматку короля теж зарізали і викинули голою в річку.

«Він загинув на весіллі» — подумав Давос. — «Просто за столом свого убивці. Господар убив гостя під своїм дахом. Тих Фреїв проклято навіки.» Він знову відчув запах палаючої крові, почув, як п’явка сичить і плюється на гарячому вугіллі жарівниці.

— Його вразив гнів Господень! — оголосив пан Аксель Флорент. — Його скарала рука Ра-Гльора!

— Славімо Господа Світла! — проспівала королева Селиса — капловуха, кощава, змарніла жіночка з вузьким обличчям та тінню вусів на верхній губі.

— То виходить, рука Ра-Гльора — слабка, плямиста і тремтлива? — ядучо запитав Станіс. — Бо здається мені, до цієї справи доклав рук не бог, а Вальдер Фрей.

Попередня
-= 327 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!