Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Наступним заспіває за золоту лютню, — скричав один, — шановний Гальєн з Кия!

Гальєн був дебелий чолов’яга, мав груди, як барило, чорну бороду, лису голову і гримливий голос, що заповнив кожен кут престольної палати. Разом з ним грали аж шестеро музик.

— Вельможні панове та прекрасні панії, — оголосив він, — сього вечора я заспіваю вам лише одну пісню — про спасіння держави у битві на Чорноводі.

Тамбурин почав вибивати повільний зловісний лад.

— У башті високій не змежує очі, — почав Гальєн, — князь темний у думі, чорнішій від ночі.

— О, в думі тяжкій, що чорніша від ночі! — підхопили музики хором. До співу додалася сопілка.

— Він заздрістю повниться, прагне свавілля. І хилиться чара отруйного зілля, — виспівував Гальєн. — «Мій брат, не абихто, корону носив!» — до відьми-дружини злий князь голосив. — «Що він собі мав, те все буде моє! А син короля у в’язниці згниє!»

— Юнак-золотії-кучері згниє! — підносили голоси музики; заграли скрипка та цимбали.

— Якщо знову зроблюся Правицею, негайно повішу всіх співців, — мовив Тиріон трохи гучніше, ніж було варто.

Пані Леонета весело засміялася поруч, а пан Гарлан нахилився ближче і мовив:

— Велике звитяжство лишається таким, навіть якщо не оспіване у піснях.

— Князь темний зібрав чорні сили під руку, щоб в душах людей оселити розпуку. Жадаючи крові, мечі заблищали…

— …і бідному карлику носа відтяли, — закінчив Тиріон.

Пані Леонета захихотіла.

— Чи не варто вам, мосьпане, стати співцем? Ви римували б незгірш цього Гальєна, запевняю вас.

— Е ні, пані дружино, — заперечив пан Гарлан. — Ласкавий пан Ланістер народився вчиняти великі звитяги, а не співати про них. Якби не його ланцюг та шал-вогонь, ворог перетнув би річку. А якби Тиріонові дикуни не повбивали майже усіх Станісових розвідників, ми б не застукали його зненацька.

Його вдячні слова неабияк розчулили Тиріона і подарували трохи розради, без якої пережити нескінченне виття Гальєна про мужність короля-хлопчака та його золотої королеви-матінки було б нелегко.

— Вона цього ніколи не робила! — зненацька стрілила Санса.

— Не вірте тому, що чуєте у піснях, пані дружино, — порадив Тиріон і махнув чашникові, щоб наливав.

Скоро за високими вікнами запанувала ніч, а Гальєн співав і співав. Його пісня містила сімдесят сім колін, та здавалося, що їх не менше тисячі. «Кожному гостю в палаті — окремо.» Протягом останніх двадцяти Тиріон безперервно пив, аби уникнути спокуси запхати собі у вуха гриби. Коли співець нарешті скінчив та відкланявся, деякі гості були вже такі п’яні, що самі мимоволі склали неабияку розвагу для решти. Великий маестер Пицель заснув, поки у палаті крутилися і вигиналися танцівниці з Літніх островів у вбраннях з яскравого пір’я та шовку, схожого на пасма диму. Коли подавали крученики з оленятини, набиті зрілим блакитним сиром, один з лицарів князя Рябина пхнув ножем котрогось із дорнійців. Золотокирейники потягли обох геть: одного гнити у цюпі, іншого — до маестра Балабара латати дірку від ножа.

Тиріон мляво колупав холодець із дикого вепра, присмачений корицею, гвоздикою, цукром та мигдалевим молоком, аж раптом на ноги скочив сам король Джофрі.

— А приведіть-но сюди моїх королівських герцівників! — заволав він, ляскаючи долонями. Язик йому добряче плутався од випитого вина.

«Ого! Мій небіж чи не п’яніший від мене» — подумав Тиріон, поки золотокирейники відчиняли великі двері унизу палати. Коли пара вершників в’їхала біч-обіч до палати, зі свого місця він побачив лише верхівки двох смугастих списів. Услід за ними проходом посередині до короля покотилася хвиля сміху. «Напевне, там хтось верхи на малих муциках» — вирішив Тиріон… а потім побачив вершників цілком.

Королівські герцівники виявилися парою карликів. Один сидів верхи на бридкому сірому собаці, довгоногому, з важкою щелепою. Інший їхав на величезній плямистій свині. Малих лицарів щомиті підкидало у сідлах, мальовані дерев’яні обладунки торохтіли й калатали. Щити вони мали більші за себе самих, а коли борюкалися з довгими списами, то вимахували ними навсібіч і тим викликали вибухи реготу. Один лицар убраний був у все золоте, а на щиті мав чорного оленя; другий — у сіре та біле, а на щиті ніс зображення вовка. Тварини під ними були вбрані відповідно.

Тиріон зиркнув уздовж помосту на реготливі обличчя. Джофрі аж зачервонівся і геть засапався, Томен верещав і підстрибував у кріслі, Серсея справляла ввічливі смішки, ба навіть князь Тайвин показував на обличчі якісь сліди розваги. З усіх гостей за високим столом не сміялася і не всміхалася сама лише Санса Старк. Він радо полюбив би її за одне це, якби не бачив, що очі панни Старк дивляться у якийсь інший світ, зовсім не помічаючи чудернацьких вершників, що потроху наближалися.

Попередня
-= 373 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!