Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Хто ще перебував на помості? — запитав Хайме.

Йому відповів пан Мерин:

— Родичі короля, родичі нареченої, великий маестер Пицель, верховний септон…

— Ось вам і отруйник! — хитро вишкірився пан Озмунд Кіптюг. — Надто вже святим та божим прикидається той старий пень. Ніколи він мені не подобався!

І сам зареготав зі свого жарту.

— Ні! — заперечив Лицар Квітів, анітрохи не звеселившись. — То Санса Старк отруїла короля. Ви забулися, що з того келиха пила і моя сестра теж. У всій палаті лише Санса Старк мала причину бажати смерті не лише королю, але також і Маргерії. Вона отруїла весільне вино, бо сподівалася вбити їх обох разом. І навіщо б вона потім тікала, якщо не з вини?

«Малий розумно каже. Можливо, Тиріонової вини тут справді немає.» Проте дівчину досі ніхто не знайшов і не мав гадки, де шукати. Ліпше подбати про це власноруч. А найперше незле було б з’ясувати, як вона вибралася з замку. «Варис напевне має що розповісти. Адже краще за євнуха Червоний Дитинець не знає ніхто.»

Але навіть ця справа могла зачекати. Наразі Хайме мав нагальнішу турботу. «Ви кажете, що є Регіментарем Королегвардії» — сказав його батько. — «Ідіть і виконуйте свої обов’язки.» Певно, не цих п’ятьох він обрав би собі за братчиків, якби міг обирати. Але ж мав те, що мав — куди подінешся. Настав час міцно узяти віжки до рук.

— Та хай хто це зробив, — мовив він, — король Джофрі помер, і тепер Залізний Престол належить королю Томену. Я маю намір утримати його на престолі, доки він не посивіє і не втратить останні зуби. І то не від отрути.

Хайме обернувся до пана Бороса Блаунта. Упродовж останніх років той наїв чималий кендюх сала, хоча завдяки міцному кістяку тримався ще нівроку.

— Ви, пане Боросе, видаєтеся мені людиною, що поціновує смачний стіл. А відтак надалі куштуватимете усе, що їстиме чи питиме король Томен.

Пан Озмунд Кіптюг гучно зареготав, Лицар Квітів посміхнувся, а пан Борос набув темного кольору дозрілого буряка.

— Що за маячня?! Я не куштувальник страв, а лицар Королегвардії!

— На жаль, так. — Дарма Серсея зірвала з нього біле корзно. Але батько лише додав ганьби, повернувши його Боросові на плечі. — Сестра розповіла мені, як охоче ви віддали мого небожа Тиріоновим сердюкам. Сподіваюся, морква та горох не так страшно вас лякатимуть. Коли ваші присяжні братчики вправлятимуться у дворищі з мечами та щитами, ви ставатимете до битви з ложкою та мискою в руках. Томен дуже любить пироги з яблуками — спробуйте хоча б їх уберегти від зловмисних найманців.

— Ви смієте так говорити до мене?! Ви?

— Смію, бо не розумію, чому ви тут. Вам би личило загинути в бою, але не віддати Томена до полону.

— Як ви, пане, загинули на захист Аериса? — Пан Борос скочив на ноги та вхопився за руків’я меча. — Я не… я не терпітиму такого поводження! Як на мене, то не я, а ви мали б куштувати страви! Бо до чого ще придатний безрукий каліка?

Хайме вишкірив зуби.

— Погоджуся — з мене оборонець короля, мабуть, не кращий, ніж із вас. То беріться за отой рожен, якого ви там пестите коло дупи, і спробуймо, як вам пощастить обіруч супроти моєї лівиці. Зрештою з нас двох живим лишиться один, і Королегвардії від того тільки покращає.

Доказавши, він звівся на ноги.

— Або ж ви можете повернутися до свого обов’язку. Вам обирати.

— Пхе!

Пан Борос вихаркнув просто до ніг Хайме грудку зеленого слизу і вийшов геть, не оголивши клинка.

«Та він боягуз! Це добре.» Вже немолодий, опасистий і досить посередній мечник, пан Борос одначе був цілком у змозі порубати Хайме на криваві клапті. «Щастя, що Борос цього не розуміє. І решті знати не треба. Вони боялися того лицаря, яким я був, а цього, яким став — лише зверхньо жаліють.»

Хайме всівся назад у крісло і обернувся до Кіптюга.

— Пане Озмунде! Я вас не знаю, і це видається мені дивним. Я ж бо бився на герцях, у бугуртах і битвах по всьому Семицарстві. Мені відомі усі заплотні лицарі, мандрівні охочекомонники та юні вдатні зброєносці, які за моїх часів мали зухвалість вийти на бойовисько і зломити списа так, щоб їх помітили. То як сталося, що я нічого не чув про вас, пане Озмунде?

— Цього не скажу, ясний пане. — Поперек обличчя пана Озмунда сяяла широчезна посмішка, наче вони з Хайме були старими приятелями, а тут просто гралися у якусь кумедну гру. — Може, так сталося тому, що я не турнірний лицар, а муж війни.

— І де ж це ви мужніли на війні, перш ніж моя сестра вас віднайшла?

— Тут, там і деінде, пане Регіментарю.

— Я бував у Старограді на півдні, у Зимосічі на півночі. Їздив від Ланіспорту на заході до Король-Берега на сході. Але ні до Туту, ні до Таму не заглядав одвіку. І Деінде чомусь проминув. — За браком пальців, Хайме тицьнув пеньком руки в напрямку величенького кривого дзьоба на Озмундовому обличчі. — Запитаю знову. Де саме ви служили на війні?

Попередня
-= 416 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!