Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— У сімнадцять років — і вже лицар Королегвардії, — мовив до нього Хайме. — Пишаєтеся, напевне. Принцові Аемону Драконолицарю було саме сімнадцять, коли його ввели до нашого братства. Ви це знали?

— Так, пане.

— А чи знали ви, що мене прийняли, коли мені минав п’ятнадцятий?

— І це теж знав, пане.

Молодий лицар посміхнувся. Хайме миттю зненавидів його посмішку.

— Я був кращий за вас лицар, пане Лорасе. Дебеліший, дужіший, прудкіший.

— А зараз ви старіший, — відповів юнак. — Перепрошую пана Регіментаря.

Хайме мусив засміятися. «Якась маячня. Якби мене оце зараз чув Тиріон, то глузував би нещадно. Ще б пак — міряюся прутнями з зеленим хлопчиною!»

— Старіший та мудріший, пане лицарю. Вам би личило в мене повчитися.

— Як ви вчилися в пана Бороса та пана Мерина?

Стріла лягла надто близько до цілі.

— Я вчився в Білого Бика та Барістана Зухвалого! — визвірився Хайме. — Я вчився в пана Артура Дейна, Вранішнього Меча! А він міг би зарізати вас усіх однією лівицею, поки струшував би правицею краплі з пуцьки! Я вчився в великого князя Левина Дорнійського, пана Озвела Вента і пана Джонотора Даррі. Усі до одного були видатні лицарі свого часу.

— А за нашого часу вони усі до одного мертві.

«Та це ж я» — раптом усвідомив Хайме. — «Я балакаю сам із собою — тим, яким був замолоду. Задерикуватим півником, бундючним понад усяку міру. Ось що тобі стається, коли ти такий вправний у такі юні роки.»

Буває, що для перемоги у бою варто спробувати інший удар з протилежного боку.

— Кажуть, ви переможно билися у вирішальній битві… майже так само пречудово, як привид Ренлі поруч із вами. Присяжний братчик не може мати таємниць од свого Регіментаря. Тому розказуйте, пане: хто тоді вдягнув Ренлін обладунок?

Якусь мить Лорас Тирел вагався, наче хотів відмовитися, та потім згадав свої обітниці.

— Мій брат, — похмуро буркнув він. — Ренлі був вищий за мене і ширший у грудях. Його броня на мені теліпалася, а Гарланові якраз пасувала.

— Оце лицедійство — це ви придумали чи він?

— Задум належав панові Мізинцю. Він вважав, що це налякає невігласів-простолюдців у Станісовому війську.

— Він не помилився. — «От лишень серед тих невігласів чимало знайшлося не лише простолюдців, а й лицарів з паничами.» — Гаразд, ви подарували піснярам таку нагоду, що вже за одне це вам належить подяка. Але що ж ви зробили з самим Ренлі?

— Власноруч поховав у місці, яке він мені показав, коли я служив зброєносцем у Штормоламі. Його там ніхто не знайде, не потурбує останнього спочинку. — Лорас зиркнув на Хайме, виклично задерши підборіддя. — Я захищатиму короля Томена усією міццю своєї руки. В тім я даю священну обітницю. І віддам життя, коли знадобиться. Але Ренлі я не зраджу — ані словом, ані справою. Він був такий король, якого слід мати людям. Найкращим з королів.

«Найкраще вдягненим — вельми можливо» — подумав Хайме, та вголос не сказав. Адже щойно пан Лорас згадав про Ренлі, як із нього впала личина зарозумілості. — «Він відповів правдиво. Пихате хлоп’я, легковажне, з повною головою дурниць. Але не брехливе — не навчилося ще.»

— Нехай так. Скажіть мені ще одне, і можете повертатися до служби.

— Так, пане?

— Я й досі утримую Брієнну Тарфійську в башті.

Юнак стиснув вуста рискою.

— А було б у кам’яному мішку.

— Ви певні, що вона заслуговує саме на це?

— Вона заслуговує на смерть. Я казав Ренлі, що жінці не місце у Веселковій Гвардії. Вона виграла бугурт нечесною вихваткою.

— Пригадую ще одного лицаря, що полюбляв цікаві вихватки. Якось він виїхав на кобилі у охоті проти суперника на скаженому огирі. Брієнна теж вигадала щось таке? Чи якусь іншу хитрість?

Пан Лорас зашарівся.

— Стрибнула… та байдуже. Вона перемогла — цього я не заперечуватиму. Його милість огорнув її плечі веселковим корзном. А вона його вбила. Чи дозволила померти.

— Отут я вбачаю велику різницю.

«Приблизно таку, як між моїм злочином та ганьбою Бороса Блаунта.»

— Вона заприсяглася берегти його життя. Пан Емон Кий, пан Робар Ройс, пан Пармен Журав… усі вони заприсяглися! Як йому міг хтось зашкодити — просто усередині його власного шатра, оточеного ними з усіх боків? Хіба що вони брали участь у змові!

— Вас п’ятеро стояло на варті на весільному бенкеті, — зауважив Хайме. — Як Джофрі міг померти? Хіба що ви брали участь у змові.

Пан Лорас напружено випростався.

— Ми не в силі були щось вдіяти!

— Дівчисько каже те саме. І за Ренлі побивається незгірш вас. Як я ніколи не побивався за Аерисом, майте певність. Брієнна бридка на вроду і вперта, наче віслюк. Але для брехні їй бракує кебети, а присязі вона вірна понад усі межі здорового глузду. Брієнна заприсяглася привезти мене до Король-Берега — і ось я сиджу тут. Щодо втраченої руки… у цій втраті вона винувата не більше, ніж я. Зваживши усе, що вона зробила для мого захисту, я не маю сумнівів, що Брієнна билася б за Ренлі до останнього, якби було з ким битися. Але з тінню?

Попередня
-= 418 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!