Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

А він тим часом розглядав її над власним кухлем; його сіро-зелені очі здавалися… хитро усміхненими? Чи в них ховалося щось інше? Санса не була певна.

— Гризело! — покликав він до старої. — Принеси сюди нагору трохи попоїсти. Але нічого важкого — ясна панна має чутливий животик. Можна кілька плодів — там Озвел привіз із «Царя» трохи помаранчів та гранатів.

— Слухаю, мосьпане.

— А чи не можна мені гарячу купіль? — запитала Санса.

— Зараз, панянко, накажу Келлі принести й зігріти води.

Санса зробила ще ковточок вина і подумала, чи не мусить вона розпочати чемну розмову. Але про що? Та князь Петир її врятував — коли Гризела пішла разом з іншими слугами, він сам перший мовив:

— Ліза приїде не сама. Перш ніж вона з’явиться, ми мусимо з’ясувати, хто ти є.

— Хто я… Перепрошую, не розумію.

— Варис усюди має споглядачів та нишпорок. Якщо в Долині побачать Сансу Старк, щонайпізніше за поворот місяця про те дізнається євнух, і виникнуть… прикрі труднощі. Наразі носити ім’я Старк не дуже безпечно. Тому ми скажемо супроводові Лізи, що ти — моя тілесна дочка.

— Тілесна?! — Санса була спантеличена. — Тобто… байстрючка?

— Ну, законної, вродженої у шлюбі дочки з тебе не зробиш, як не крути. Адже я ніколи не був одружений, про це добре усім відомо. Як нам тебе назвати?

— Я… можу назватися ім’ям матінки…

— Кетлін? Ні, це трохи занадто очевидно… а от ім’ям моєї матінки буде саме доречно. Алейна… тобі подобається?

— Алейна… гарне ім’я. — Санса сподівалася хоча б не забути його попервах. — А чи не можу я бути законною донькою котрогось із лицарів у вашій службі? Може, такого, який відважно загинув у битві, а ви…

— Відважних лицарів у моїй службі немає, Алейно. Ця казочка привабить до себе небажані запитання, як труп вабить круків та ґав. А от якого звичаю серед людей нема, то це копирсатися у походженні тілесного нащадка шляхетного пана.

Петир схилив голову набік.

— Отже, хто ти є?

— Алейна… Камінець, адже так?

Коли він кивнув, вона спитала:

— Але хто була моя мати?

— Приміром, Келла. Не хочеш?

— Прошу, ні! — аж захолола Санса.

— Та я дражнився, не переймайся! Твоя матінка була заможною і шляхетною жінкою з Браавосу, донькою торговельного магната. Ми зустрілися у Мартинові, де я очолював портову митницю. Вона померла, подарувавши тобі життя, і доручила Святій Вірі твоє виховання. Я тут маю кілька святих книг, ти зможеш пробігти їх очима і вивчити два-три уривки, аби слушної миті докинути влучне слівце. Ніщо не відбиває чужу хіть до слизьких запитань більше, ніж побожне бекання. В кожному разі, септою тобі ставати перехотілося, коли ти розквітнула як жінка, і ти написала мені листа. З нього я уперше дізнався про твоє існування.

Він попестив пальцями борідку.

— Як гадаєш: зумієш усе запам’ятати?

— Сподіваюся, що зумію. Це ж як грати у гру, хіба ні?

— Отже, тобі подобається грати у гру, Алейно?

«До нового імені, напевне, доведеться ще звикати» — подумала Санса.

— Гру? Мені… напевне, залежить, у яку…

Гризела з’явилася, перервавши розмову, з великою дерев’яною тарелею, яку ледве несла, щоб не зронити. На тарелі, поставленій між Петиром та Сансою, лежали яблука, груші, гранати, доволі миршавий виноград, великий кривавий помаранч. Стара принесла також паляницю хліба і кавалок масла. Петир розрізав граната кинджалом навпіл, простягнув Сансі половинку і мовив:

— Спробуйте попоїсти, люба панно!

— Дякую, ласкавий пане.

Сансі здалося обтяжливим патрати з граната дрібне насіння; натомість вона вхопила грушу і чемно вкусила невеличкий шматочок. Груша добре дозріла — підборіддям потік сік.

Князь Петир підколупнув насінину граната вістрям кинджала.

— Знаю, ти жахливо сумуєш за батьком. Князь Едард був хоробрим воїном, чесною людиною та вірним другом… але геть безнадійним гравцем. — Він підніс насінину до рота ножем. — А у Король-Березі живе лише два різновиди людей: гравці та пішаки.

— То я була пішаком, чи не так? — спитала Санса і злякалася відповіді.

— Саме так. Але хай це тебе не турбує. Ти ж і досі напівдитина. Кожна людина, ще не навчена досвідом, мусить почати свою долю як пішак. Це справджується і для юних дів, і для інших жінок — навіть для тих, які вважають себе за гравців. — Баеліш з’їв ще насінину. — Взяти хоча б Серсею. Вона вважає себе лукавою і хитромудрою, а насправді — передбачувана у кожному кроці. Сила її полягає у красі, високому роді та багатстві. Але насправді їй самій належить лише перше, та й те скоро зрадить. Прикро навіть гадати, що тоді станеться. Серсея хоче влади, але що з нею робитиме, коли візьме до рук — не знає. Усі чогось хочуть, Алейно. Коли ти дізнаєшся, чого хоче людина, то знатимеш, хто вона є і як спонукати її до дій.

Попередня
-= 422 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!