Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— У Солепанві? Звідки мені знати? Кажуть, до Дівоставу повернулися купці. Замок узяв Рандил Тарлі, а Мутона замкнув у башті. А про Солепанву ані біса не чув.

Уперед нахилився Лоскотун.

— То що, втечеш морем і навіть із братом не пошапкуєшся? Отакої! — Від його голосу в Ар’ї тілом побігли мурашки. — А наш пан, Сандоре, охочіше побачить тебе у Гаренголі. Я навіть ладен об заклад побитися. У Гаренголі, а то й у Король-Березі…

— В сраку Гаренгол і Король-Берег. В сраку брата. І тебе туди ж.

Лоскотун здвигнув плечима, випростався і підняв руку до потилиці почухатися. А далі усе сталося миттєво і одночасно: Сандор скочив на ноги, Полівер вихопив меча, правиця Лоскотуна хльоснула уперед і кинула у повітря щось блискуче та сріблясте. Якби Хорт тієї миті не рухався, ніж розпанахав би йому борлака, та натомість лише чухнув ребра і затремтів у стіні коло дверей. Хорт зареготав так холодно та лунко, наче сидів на дні глибокого колодязя.

— А я ж сподівався, що ти утнеш якусь дурницю!

Його меч вислизнув з піхов якраз вчасно, щоб відбити убік перший удар Полівера. Ар’я ступила крок назад, і на її очах розпочалася довга сталева пісня.

Лоскотун зіскочив з лави, тримаючи в одній руці тесака, в іншій — кинджала. Навіть опецькуватий темноволосий зброєносець зіп’явся на ноги і спробував намацати руків’я меча. Ар’я схопила свого кухля з вином зі столу і кинула йому в обличчя. Цього разу вона поцілила краще, ніж у Близнюках: кухоль вдарив просто у великий білий прищ, і малий важко гепнувся на дупу.

Полівер бився похмуро, стримано, без запалу, зате тіснив Сандора далі й далі назад, вимахуючи важким півтораком з моторошною точністю. Хорт завдавав ударів недбаліше, відбивав їх похапливіше, на ногах рухався повільно і незграбно. «Він п’яний!» — усвідомила Ар’я розпачливо. — «Забагато випив на порожнє черево. І ось тобі маєш!»

Лоскотун тим часом пробирався уздовж стіни, аби зайти ззаду. Ар’я ухопила другого кухля і жбурнула в нього, та він був спритніший за зброєносця і вчасно ухилився, а у відповідь кинув холодний погляд, у якому читалася недобра обіцянка. «Чи сховане у селі золото?» — подумки почула вона його запитання.

Дурноголовий зброєносець отямився, ухопився за кут столу і зіп’явся на коліна. Ар’я відчула, як до горла підкочує жах. «Але ж страх ріже глибше, ніж меч. Страх ріже глибше…»

Раптом Сандор болісно застогнав. Обпечений бік його обличчя скривавився від щоки до скроні, пеньок вуха зник. Зате прокинувся гнів. Клеган люто ринув уперед, змусив Полівера сахатися страшних ударів старого вищербленого меча, виміняного у передгір’ях. Та хоча бородань і відступив, жоден з ударів його не зачепив. Зате Лоскотун перестрибнув лаву, стрімкий, мов змія, і сікнув Хорта ззаду по шиї лезом тесака.

«Вони його зараз уб’ють!» Ар’я не мала більше кухлів, зате вигадала дещо краще: видобула кинджала, знятого з мертвого лучника, і спробувала кинути у Лоскотуна так, як кидав він сам. Але то виявилася хитріша наука, ніж кидати камінь чи яблуко; кинджал перекрутився у повітрі й лише ударив вояка у плече руків’ям. «Та він і не помітив, паскуда!» Горлоріз був надто заклопотаний Клеганом, аби зважати на такі дрібниці.

Сандор рвучко кинувся убік, ухилився від нового удару і здобув собі хвильку часу на перепочинок. Обличчям його та шиєю текла кров. Обидва посіпаки Гори-на-Коні завзято кинулися за ним: Полівер заходився рубати по голові та плечах, Лоскотун намагався пхнути вістрям у спину або черево. На столі лишився важкий кам’яний глек; Ар’я ухопила була його обіруч, але тут хтось учепився їй у руку, глек вислизнув з пальців і загримів долівкою. Ар’я крутнулася собі за спину і опинилася носом до носа зі зброєносцем. «Дурепа! Як ти могла про нього забути?!» Великий білий прищ коло його носа луснув від завданого нею удару.

— То ти в нас цуценя при цуцикові?

Малий тримав у правиці меча, а лівицею тягнув Ар’ю за лікоть. Але долоні її лишилися вільні. Вона притьмом вихопила зброєносцевого кинджала з піхов на пасі й занурила йому в живіт, ще й крутнула. Ані кольчуги, ані шкірянки малий на собі не мав, і ніж пройшов, ніби крізь масло — так само, як Голка крізь тіло стайниченка у Король-Березі. Зброєносець вирячив очі й пустив Ар’ї руку, а вона хутко кинулася до дверей і висмикнула зі стіни Лоскотунового ножа.

Полівер та Лоскотун тим часом загнали Хорта у куток позаду лави; котрийсь із них устиг додати до його ран бридкий поріз на стегні. Сандор спирався на стіну, спливав кров’ю і важко дихав; здавалося, він ледве у змозі стояти на ногах, де вже битися.

— Кидай меча — підеш з нами до Гаренголу! — мовив Полівер.

Попередня
-= 467 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!