Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Тиріоне…

І він ударив. То був ляпас тилом долоні, але підкріплений усією його силою, усім його страхом, усією його люттю та усім його болем. Хайме сидів навпочіпки, не тримав рівноваги… і від удару беркицьнувся назад на підлогу.

— Отакої! Мабуть, я заслужив.

— Ти заслужив ще й більшого, Хайме. Ти, моя мила сестра, наш коханий батечко. Не знаю, з чого почати — стільки різного ви заслужили. Та присягаюся — ви усе отримаєте. Ланістери завжди платять борги.

Тиріон зашкандибав геть, перевалюючись, і з поспіху знову трохи не спіткнувся на ключникові. Та не подолав і п’яти сажнів, як уперся у залізні ґрати, що загороджували прохід. «О боги! Аби ж не заверещати.»

Хайме наздогнав ззаду.

— Я маю ключі того ключника.

— То відчиняй! — ступив убік Тиріон.

Хайме відчинив двері, штовхнув уперед, зробив крок і озирнувся через плече.

— Ти йдеш?

— Тільки не разом з тобою! — Тиріон теж ступив до дверей. — Віддай ключі та йди геть. Я сам знайду Вариса.

Він звісив голову набік і витріщився на брата різнокольоровими очима.

— А чи вмієш ти, Хайме, битися лівицею?

— Трохи гірше за тебе, — похмуро буркнув Хайме у відповідь.

— То й добре. Якщо нам судилося ще стрітися, будемо варті один одного у двобої. Один — каліка, інший — карлик.

Хайме віддав йому кільце ключів.

— Я сказав тобі правду. Ти винен мені те саме. Це ти зробив? Це ти його вбив?

Спитав — наче ножа в живіт увігнав. Ще й крутнув, щоб гірше боліло.

— Ти певно хочеш знати? — запитав Тиріон. — Джофрі був би гіршим королем, ніж Аерис у найсвавільніші свої роки. Він украв батькового кинджала і надіслав із ним горлоріза по життя Брандона Старка. Ти це знав?

— Я… здогадався.

— А чого ж ні! Синок удався в батечка. Джоф і мене хотів убити, щойно дістане повну владу. За злочин малого зросту і бридкого обличчя, в якому я так очевидно винен.

— Ти не відповів на моє запитання.

— Ти — сліпий скалічений йолоп. Невже я маю тлумачити тобі все на світі? Ну гаразд, розтлумачу. Серсея — брехлива шльондра. Вона розсувала ноги під Ланселем, Озмундом Кіптюгом… і не здивуюся, якщо під Місячком теж. Так, я саме те чудовисько, про яке торочать усі в місті. Так, я убив твого ницого й гидкого сина.

Тиріон змусив себе вишкіритися. У пітьмі підземелля, у бляклому світлі смолоскипа то мало бути моторошне видовисько.

Хайме обернувся без жодного слова і пішов геть.

Тиріон дивився услід крокам довгих сильних ніг. Якась частка його прагнула покликати брата назад, вигукнути, що то неправда, заблагати пробачення. Та потім він згадав Тайшу, стримав себе і мовчки слухав кроки, що потроху завмирали вдалині. А коли зовсім завмерли — закульгав перевальцем шукати Вариса.

Євнух ховався у темряві на звивистих гвинтових сходах, убраний у поїдений міллю бурий сіряк з каптуром, що майже ховав бліду пляму обличчя.

— Затрималися ви. Я вже непокоївся, чи не сталося чого, — мовив він, побачивши Тиріона.

— І зовсім даремно! — ядучо запевнив його Тиріон. — Невже тут могло щось статися?

Він обернувся і задер голову догори.

— Я посилав по вас під час суду.

— Я не міг прийти. Королева приставила до мене нишпорок. Ані удень, ані вночі я не наважувався вам допомогти.

— Але ж зараз наважилися.

— Наважився? Хіба? — Варис захихотів. Дивним і недоречним почувся його легковажний смішок серед холодного каменю та лункої пітьми. — Ні, то ваш брат уміє добре переконувати.

— Варисе, ви холодні та слизькі, наче слимак. Вам ніхто цього не казав? Ви мало не все зробили, щоб загнати мене до могили. Може, мені слід відповісти вам тим самим?

Євнух зітхнув.

— Вірний собака завжди першим куштує копняка. А павук… скільки б не плів павутиння, любові не діждеться. Та якщо ви заріжете мене просто тут, я боятимуся за вас, пане мій. Ви ж не зможете знайти шлях до світла дня. — Очі його тьмяно та вогко блищали у миготливому світлі смолоскипа. — Ці проходи повняться пастками для необачних.

Тиріон пирхнув.

— Необачних? Та я найобачніший з усіх людей, живих і мертвих. Ви самі мене таким зробили. — Він почухав носа. — То скажіть, чародію, де ж моя дружина, красна і невинна діва?

— Прикро казати, але я не знайшов у Король-Березі жодних слідів пані Санси. І пана Донтоса Голярда теж — хоча він мав би вже десь віднайтися п’яний, як чіп. Тієї ночі, коли вона зникла, їх бачили разом на зміїстих сходах. А опісля — жодної звістки. Тоді чинилося таке замішання… навіть моїм маленьким пташечкам нема чого розповісти.

Варис легенько смикнув карлика за рукав, запрошуючи до сходів.

Попередня
-= 482 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!