Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

На двісті тридцятому щаблі у колодязі панувала суцільна пітьма, проте ліворуч відчувався плин теплого повітря, схожий на подих якогось великого звіра. Тиріон незграбно намацав підлогу і збочив з драбини у прохід. Той виявився ще тіснішим за колодязь — людині звичайного зросту довелося б рачкувати, але Тиріонові вистачило місця випростатися і піти на двох. «Нарешті знайшлося хоч щось, навмисне збудоване для карликів.»

Чоботи тихо човгали по каменю; йшов Тиріон повільно, рахуючи кроки, мацаючи стіни у пошуках пройм. Скоро йому почулися голоси — спершу глухі та нерозбірливі, потім доволі чіткі. Він дослухався: двоє батькових стражників жартували про Бісову шльондру, смакували, як солодко вони б її уграли і як відчайдушно вона мала жадати справжнього чоловічого прутня замість крихітної карликової цюцюрки.

— В нього пуцька ще й крива, мабуть, як той гачок! — дурнувато реготав Люм.

Далі розмова перескочила на те, як саме Тиріон помре на ранок.

— Скиглитиме, як баба, і благатиме про змилування, кажу тобі! — наполягав Люм.

Лестер заперечував: карлик стріне сокиру відважно, як лев, бо Ланістер є Ланістер. Стражник ладен був поставити на нього свої нові чоботи.

— Та срати я хтів у твої чоботи! — відповідав Люм. — Однак вони мені на ноги не полізуть. Ось я що тобі скажу… якщо програєш, то два тижні віддиратимеш іржу з моєї кольчуги, хай їй грець.

Протягом двох стоп проходу Тиріон чув кожне слово їхніх теревенів, але далі голоси швидко замовкли. «Не диво, що Варис не хотів пускати мене угору драбиною» — подумав Тиріон, шкірячи зуби у пітьмі. — «Тут літають лише маленькі пташечки, а іншим — зась.»

Він дійшов до третіх дверей і довго їх мацав, перш ніж наштовхнувся пальцями на невеличкий залізний гак, посаджений між двох каменів. Смикнувши його вниз, Тиріон почув двигтіння, що у тиші пролунало гучніше за гірський каменепад. За пів-аршина ліворуч од нього з’явився прямокутник тьмяного жовтого світла.

«Комин!» Тиріон трохи не зареготав. У комині лежала купа жарин і зчорніла колода з жовтогарячою палаючою серцевиною. Тиріон обережно пробрався повз вогонь, роблячи дрібні швидкі кроки, аби не пропалити чоботи, під якими тихо хрускотіли вуглини. Опинившись у своїй колишній опочивальні, він постояв хвилину, дослухаючись до тиші. Чи почув батько його появу? А що зробить, як почує? Схопить меча, здійме тривогу?

— Мосьпане? — покликав жіночий голос.

«Якби я досі відчував біль, мені б заболіло.» Перший крок виявився найтяжчим. Коли Тиріон дістався ліжка, то відсмикнув запони і побачив її. Вона саме оберталася, виграючи сонною посмішкою на вустах, та коли побачила його, зігнала посмішку і підсмикнула ковдру аж до підборіддя, ніби затуляючись щитом.

— Чекала когось вищого, мила моя?

Її очі наповнилися великими прозорими слізьми.

— Я ніколи не хотіла казати тих жахливих слів! Мене змусила королева! Благаю вас… я так боюся вашого батька…

Вона сіла прямо, зронивши ковдру на коліна. Під нею вона була зовсім гола, не рахуючи ланцюга на шиї. Ланцюга, зробленого зі з’єднаних золотих правиць, які тримали одна одну.

— Люба моя Шає, — тихо мовив Тиріон. — Всенький час, що я просидів у кам’яному мішку, чекаючи смерті, я згадував твою красу. В шовках, грубій дерзі, або й зовсім без нічого.

— Скоро повернеться мосьпан. Вам краще піти… чи ви прийшли забрати мене звідси?

— Тобі колись подобалося? — Він узяв у долоню її щоку, пригадуючи усі дні й ночі, коли робив так само. Усі ті рази, коли обіймав руками її стан, стискав невеличкі тверді груди, пестив коротке темне волосся, торкався її вуст, щок, вух. Усі рази, коли пальцем знаходив її потаємні солодощі й примушував стогнати. — Тобі хоч колись подобалося, як я тебе торкався?

— Більше за все на світі, — відповіла вона, — мій велетню Ланістере.

«Ти не могла дібрати гірших слів, мила моя.»

Тиріон ковзнув рукою під батьків ланцюг, ухопив і скрутив. Ланки врізалися у шию.

— Руки тії золотії холодом лякають, а дівочі теплі руки серце зігрівають, — мовив він.

І скрутив холодні руки ще дужче, поки теплі щосили гамселили його по щоках, вибиваючи геть останні сльози.

Опісля він знайшов на столику коло ліжка кинджал князя Тайвина і запхав його за пас. На стіні висіла булава з головою лева, галябарда і арбалет. Галябарда для помешкання була задовга, булава висіла надто високо, зате просто під арбалетом зручно прилаштувалася дерев’яна скриня, окута залізом. Тиріон видерся нагору, зняв арбалета і шкіряного сагайдака, натоптаного важкими стрілами, пхнув ногу в стремено і натягнув тятиву, щоб клацнуло. А тоді вклав у жолоб стрілу.

Попередня
-= 484 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!