Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Дані не надто сподобалися його слова. Про невільницькі базари у великих рабовласницьких містах Юнкай, Меєрин та Астапор вона чула жахіття, одні гидкіші від інших.

— І що ж я маю шукати у Невільницькій затоці?

— Військо, — відповів пан Джораг. — Якщо Могутній Бельвас припав вам до душі, ви зможете купити собі ще багато сотень таких самих у бійцівських ямах Меєрину… але я б краще правив до Астапору. Бо в Астапорі можна купити Неблазних.

— Невільників у гострих спижевих шапках? — Дані бачила Неблазних стражників у Вільних Містах при дверях магістратів, архонтів або династів. — Навіщо мені Неблазні? Вони не їздять верхи, ще й жирні майже усі, як один.

— Неблазні, яких ви бачили у Пентосі та Мирі — то охоронці багатих домів. Служба їхня неважка, а євнухи за природою схильні до зайвого жиру, бо не здатні грішити нічим, крім черева. Та судити про Неблазних за кількома старими слугами з міських будинків — це, ваша милосте, все одно, що судити про усіх зброєносців за одним Арстаном Білобородом. Ви знаєте оповідь про Три Тисячі у Кохорі?

— Уперше чую.

Ковдра впала з Даніного плеча, і вона повернула її на місце.

— Те сталося чотириста років тому, або й раніше, коли зі сходу вперше з’явилися дотракійці. Вони грабували та палили кожне місто і село на своєму шляху, а вів їх уперед хал Теммо. Халазар його не був такий великий, як у Дрого, та все ж чималенький — казали, що тисяч зо п’ятдесят, і половина з них — воїни з косами та дзвіночками.

— Кохорці знали, що хал наближається. Вони зміцнили мури, подвоїли міську варту і винайняли два охотних полки: «Барвисті прапори» та «Других синів». А потім схаменулися і похапцем надіслали посла до Астапору купити три тисячі Неблазних. Але назад до Кохору дорога неблизька, і коли Неблазні нарешті наблизилися, то побачили дим з пилюкою і почули віддалені звуки битви.

— Вони досягли міста лише після заходу сонця. Гайвороння та вовки живилися попід мурами тим, що лишилося від важкої кінноти Кохору. «Барвисті прапори» та «Другі сини» втекли за старим звичаєм сердюків — вони завжди так роблять, коли бачать безнадійну справу. Затемна дотракійці повернулися до свого табору пити, танцювати і звеселятися, але всі знали, що назавтра вони повернуться, виламають міську браму, вдеруться на мури, а далі грабуватимуть, ґвалтуватимуть і братимуть полон, скільки душа забажає.

— Проте коли настав світанок, і Теммо з кревноїзниками повів халазар із табору до міста, перед брамою стояли три тисячі Неблазних — вишикувані до бою, з корогвою Чорного Цапа над головою. Невеличке військо неважко було охопити з боків, але ж ви знаєте дотракійців: перед ними стояли піші вояки, а пішаки варті лише того, щоб потоптати їх кіньми.

— І дотракійці вдарили. А Неблазні зімкнули щити, опустили списи і стали міцно. Проти двадцяти тисяч верескунів зі дзвіночками у волоссі вони стали так, наче ніколи не зрушать з місця. Вісімнадцять разів дотракійці нападали кінною лавою і розбивалися на стіні щитів та списів, наче хвилі на скелястому березі. Тричі Теммо надсилав лучників промчати повз Три Тисячі й засипати їх дощем стріл, але Неблазні лише здіймали щити над головою, доки не минеться буря. Зрештою їх лишилося шість сотень… але на полі лежало більше як дванадцять тисяч дотракійців, а з ними хал Теммо, усі його кревноїзники, усі його ко, і усі його сини. На ранок четвертого дня новий хал повів усіх уцілілих повз міську браму, вишикувавши у почесну батову. Один за одним кожен воїн відрізав собі косу і кидав під ноги Трьом Тисячам. Від того дня міська варта Кохору складається з самих лише Неблазних, і кожен з них носить високого списа з косою людського волосся при вістрі.

— Ось що ви знайдете у Астапорі, ваша милосте. Висадіться там на берег, а звідти рушайте суходолом до Пентосу. Так, дорога буде довшою, але коли настане пора зломити хліб з магістратом Іліріо, ви матимете при собі тисячу мечів замість чотирьох.

«Він каже розумно, так» — подумала Дані, — «але ж…»

— За віщо я купуватиму тисячу вояків-невільників? З цінних речей я маю лише корону, подаровану Турмаліновим Братством.

— Дракони — не менший скарб і диво у Астапорі, ніж у Карфі. Може, станеться так, що невільникарі засиплють вас подарунками, як карфійці. А якщо ні… на цих кораблях є трохи більше, ніж ваші дотракійці з кіньми. Я на власні очі бачив безліч різноманітного карфійського краму: сувої шовку і оберемки тигрових шкур, бурштин і різьблений нефрит, шапран, миро… Невільники, ваша милосте, дешеві, а тигрові шкури коштують чимало.

— Але ті тигрові шкури належать Іліріо, — заперечила Дані.

Попередня
-= 55 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!