Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

«Старі недоумки» — подумав Тиріон, а вголос мовив:

— Пригадую, що кат Маегора Лютого власною сокирою звільнив аж трьох маестрів… від їхніх голів.

— Цілком вірно, — погодився Варис. — А другий Аегон згодував великого маестра Герардіса своєму драконові.

— От не пощастило — наразі не маю під рукою годящого дракона. Зате міг би вмочити Пицеля у шал-вогонь і підпалити. Як гадаєте, Цитадель не мала б заперечень?

— Чого б це їй заперечувати? Звичай хоч і новіший, але добре відомий. — Євнух захихотів. — На щастя, переміг тверезий розум. Конклав ухвалив звільнення Пицеля з посади і заходився обирати йому наступника. Ретельно розглянувши особи маестра Турквіна, сина линваря, та маестра Еррека, байстрюка заплотного лицаря, і тим показавши на загальне задоволення, що у братстві Цитаделі чесноти пошукача важать більше за його родовід, Конклав дійшов рішення надіслати нам маестра Гормона — уродженого Тирела з Вирію. Щойно ваш вельможний батько почув про це від мене, як почав діяти негайно.

Тиріон знав, що Конклав у Старограді збирається за зачиненими дверми, і його рішення мусять до належного часу зберігатися в таємниці. «Отже, Варис має своїх пташечок і в Цитаделі.»

— Зрозуміло. Батько вирішили висмикнути троянду, поки вона ще не розквітла. — І мимоволі всміхнувся. — Пицель — стара бридка жаба. Та краще ланістерівська жаба, ніж тирелівська, чи не так?

— Великий маестер Пицель завжди був добрим другом вашого дому, — солодко промурмотів Варис. — Може, вам буде цікаво дізнатися, що й пана Бороса Блаунта теж поновлюють у Королегвардії.

Серсея зідрала з пана Бороса біле корзно за те, що той не загинув, захищаючи принца Томена, коли Брон схопив малого на дорозі до Росбі. Лицар не був Тиріонові другом, але після того мусив ненавидіти Серсею ще гірше. «Мабуть, треба дякувати хоч за цю дещицю.»

— Блаунт — мерзотний боягуз, — мовив Тиріон з поблажливою посмішкою.

— Та невже? Прикро чути. Але байдуже — лицарі Королегвардії за звичаєм мусять служити аж до скону. Може, з часом пан Борос ще набереться мужності. Принаймні, його вірність престолові — поза всяким сумнівом.

— Не престолові, а моєму батькові, — виправив Тиріон прискіпливо.

— До речі про Королегвардію… мені раптом стало цікаво, чи не пов’язані ваші несподівані, але такі приємні відвідини з загиблим братчиком пана Бороса, відважним Мандоном Муром? — Євнух попестив напудровану щоку. — Ваш повірник Брон останнім часом багато про нього розпитував.

Брон з’ясував про пана Мандона геть усе, що міг, але Варис, поза сумнівом, мав знати більше… та чи схоче казати?

— Покійний лицар, здається, зовсім не мав друзів, — обережно почав Тиріон.

— На жаль, — погодився Варис, — на превеликий жаль. Якщо у Долині поперевертати достатньо каменів, то напевне, можна розшукати якихось його родичів. Але тут… Князь Арин привіз пана Мандона до Король-Берега, король Роберт дав йому біле корзно, та жоден із них, схоже, великою любов’ю нашого лицаря не дарував. Простолюд на турнірах теж не кричав за нього на все горло. А зброєю пан Мандон володів пречудово, цього ніхто не заперечить. Ба навіть присяжці Королегвардії не шанували свого братчика і крихтою дружнього тепла. Колись пан Барістан казав, що Мур не має друга, окрім меча, не має життя, окрім служби… і хоч побийте, та не переконаєте, що тими словами старий Селмі намагався його похвалити. Поміркуєш трохи, і мимоволі дивуєшся. Адже так, пане мій? Саме цих рис ми начебто шукаємо у Королегвардії — вона живе не для себе, а заради короля. Виходить, наш хоробрий пан Мандон був зразковий білий лицар. І загинув, як личить воїнові Королегвардії — власним мечем обороняючи особу королівської крові.

Євнух слизько посміхнувся і уважно витріщив очі на Тиріона.

«Радше сказати, власним мечем зазіхаючи на особу королівської крові.» Тиріон спитав себе, чи не знає Варис більше, ніж каже. Досі він не почув нічого нового — Брон переказував приблизно те саме. А йому ж потрібна була ниточка до Серсеї — хоч якийсь натяк на те, що пан Мандон був її посіпакою. «Ми не завжди отримуємо те, що хочемо» — кисло подумав він про себе, і відразу згадав…

— Та я, власне, прийшов сюди не заради пана Мандона.

— Зрозуміло. — Євнух перетнув кімнату до глека з водою. — Чи не прислужитися і вам, мосьпане? — спитав він, наповнюючи кухоль.

— Прислужіться. Але не кухлем води. — Тиріон склав руки докупи. — Приведіть мені Шаю.

Варис зробив ковток води.

— А чи це розумно, пане мій добрий? Вона така мила привітна дитина — хіба не шкода буде, коли ваш пан батько її повісить?

Тиріон не здивувався, що Варис усе знає.

Попередня
-= 75 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!