Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Не те що нерозумно — чисте пекельне безумство, та й годі. Але я хочу побачити її ще один раз, а тоді відіслати геть. Сили вже нема терпіти, коли вона поруч.

— Розумію.

«Яким місцем ти мене розумієш?» Тиріон бачив Шаю лишень учора — вона видиралася зміїстими сходами з цебром води. Він бачив, як молодий лицар підхопив цебро допомогти їй, а вона торкнулася його руки і усміхнулася… від чого Тиріонові кишки скрутило вузлами. Вони з Шаєю проминули одне одного за кілька вершків — вона угору, він донизу — так близько, що Тиріон чув свіжий чистий запах її волосся.

— Мосьпане, — мовила вона, чемно присівши, а йому закортіло простягти руки, вхопити її та уп’ястися у вуста поцілунком просто на місці. Натомість він мусив лише сухо кивнути і прошкандибати мимо.

— Я бачив її кілька разів, — мовив Тиріон до Вариса, — та не смів заговорити. Підозрюю, що за кожним моїм кроком стежать пильні очі.

— Ви мудро підозрюєте, пане мій.

— Чиї ж саме? — схилив Тиріон голову набік.

— Зі звітами до вашої милої сестри часто бігають брати Кіптюги.

— Лишень подумати, скільки грошей я заплатив тим тварюкам… яка ваша думка: чи не додати ще, аби знову перекупити їх у Серсеї?

— Спробувати можна, та я б не поставив свого срібла на успіх цієї справи. Тепер усі троє братів — лицарі, й ваша сестра пообіцяла, що на цьому милості престолу не скінчаться. — Раптом з вуст євнуха почувся лукавий бридкий смішок. — До того ж найстарший брат, пан Озмунд з Королегвардії, мріє про деякі, гм… особистіші милості. Я цілком певний, що ви зможете накинути по своєму золотому на кожний, який їм платить королева. Але наша ясна пані мають ще й інший, схований від усіх очей гаманець, щедроти з якого ллються нескінченно.

«Семеро дідьків у семи пеклах» — подумав Тиріон і спитав:

— То ви кажете мені, що Серсея бавиться прутнем Озмунда Кіптюга?!

— Ой божечки, та це була б смертельна небезпека для них, ви не вважаєте? Ні, пані королева лише натякають… може, назавтра чи після весілля… а тоді посмішка, а тоді шепіток, розпусний жарт… легенько торкнеться грудьми рукава, проходячи мимо… і як не дивно, усе це справляє належну дію. Втім, що може євнух знати про такі речі?

Нижньою губою євнуха, наче боязке рожеве звірятко, пробіг кінчик язика.

«Якби ж змусити їх до чогось більшого, ніж побіжні пестощі. Зробити так, щоб батько застукав їх у ліжку…» Тиріон пробіг пальцями по залишкові носа. Він не бачив наразі, як це зробити, і вирішив почекати, доки на думку спаде щось путяще.

— Невже за мною шпигують лише Кіптюги?

— Якби ж тільки вони, пане мій. На жаль, за вами споглядає значно більше очей. Ви… як би це сказати… викликаєте загальну цікавість. До того ж мушу зізнатися, що до вас, на жаль, не плекають великої любові. Сини Яноса Слинта раді-радесенькі нишпорити за вами, щоб помститися за батька, а наш любий пан Петир має друзів у половині бурдеїв Король-Берега. Щойно ви необачно відвідаєте один з них, як він негайно про це знатиме, а трохи згодом — і ваш батечко.

«Справи ще гірші, ніж я гадав.»

— До речі про батечка. Кого він приставив до мене?

Цього разу євнух зареготав гучно і щиро.

— Та кого ж, як не мене, ласкавий мій пане!

Тиріон теж засміявся. Не такий він був дурень, щоб вірити Варисові більше, ніж мусив — але євнух вже знав про Шаю цілком достатньо, щоб загнати її на шибеницю.

— То приведіть мені Шаю крізь стіни, таємно від усіх очей. Ви вже робили таке раніше.

Варис почав ламати руки.

— Ласкавий мій пане, ніщо не втішило б мене більше, але… Король Маегор не терпів щурів у власних стінах, якщо ви розумієте, про що я. Він потребував засобів таємного пересування на випадок, якщо його запопадуть вороги, але ті двері не з’єднуються з жодним іншим проходом. Я, звісно, можу вивести вашу Шаю потай від панни Лолиси на якийсь час, але не маю способу доправити її до вашої опочивальні так, щоб вас не побачили разом.

— Тоді приведіть її до якогось іншого місця.

— Куди саме? Безпечних місць у замку немає.

— Є. — Тиріон вишкірився. — Тут. Час уже знайти вашому твердокамінному ліжкові якесь краще застосування.

Євнух роззявив рота, потім захихотів.

— Лолиса останнім часом швидко утомлюється. Вона ж бо важка дитиною. Вже зі сходом місяця панна, мабуть, міцно спатиме.

Тиріон зіскочив додолу з крісла.

— То значить, зі сходом місяця. Лишіть тут трохи вина. І два чисті кухлі.

Варис вклонився.

— Слухаю волю ясновельможного пана.

Решта дня повзла повільно, мов хробак крізь мед. Тиріон видерся до замкової книгозбірні й спробував розвіятися «Літописами ройнських війн» Бельдекара, але так захопився Шаїною посмішкою в своїй уяві, що ледве бачив слонів, намальованих на сторінках. Дочекавшись полудня, він відклав книжку, завимагав купіль і відтирався, доки вода не захолола. Опісля Под узявся підстригати йому вуса та бороду, але то виявилася нелегка справа. Цупка плутанина солом’яного, білявого і чорного волосся погано корилася ножицям, виглядала неоковирно, зате, на щастя, хоч трохи ховала спотворене обличчя.

Попередня
-= 76 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!