Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

В замку чинилися й інші негаразди. У день повернення її брата, за кілька годин по їхній суперечці, вона почула сердиті голоси з двору внизу. Видершись на дах, Кетлін побачила купки вояків, що стікалися з усього замку до головної брами. Зі стайні виводили засідланих коней у поводі, хтось щось галасував, хоча Кетлін була надто далеко, щоб розібрати слова. Один із білих прапорів Робба впав на землю; якийсь лицар розвернув коня і потоптав лютововка, хутко прямуючи до брами. Декілька інших зробили те саме. «Вони ж билися разом з Едмуром коло бродів» — подумала Кетлін. — «Чого вони так розлютилися? Невже мій брат завдав їм якоїсь образи?» Вона начебто упізнала пана Первина Фрея, що їздив з нею до Лихомостя, Штормоламу і назад, а ще його зведеного брата-байстрюка Мартина Водограя. Втім, з висоти сказати напевне було важко. Близько сорока людей виїхали з замкової брами, а чому й навіщо — вона не відала.

Вершники не повернулися, і маестер Виман навіть не сказав їй, хто вони були, куди поїхали і чому так сердилися.

— Я тут, щоб доглядати вашого батька, і лише для цього, мосьпані, — мовив маестер. — Ваш брат скоро сяде князем на Водоплині, тоді й розповість вам усе, що завважить за потрібне.

Але ось Робб повернувся з заходу, і повернувся з перемогою. «Він мені пробачить» — подумала Кетлін. — «Мусить пробачити — адже він мій син, і Ар’я та Санса — такі самі рідні йому, як мені. Він звільнить мене з цих покоїв, і я дізнаюся, що тут сталося.»

Коли по неї прийшов пан Десмонд, вона вже скупалася, вдяглася і добре розчесала своє рудаво-брунатне волосся.

— Король Робб повернувся з заходу, ласкава пані, — оголосив лицар, — і наказує вам з’явитися до нього у велику трапезну.

Саме цієї миті вона так довго чекала і боялася. «Чи втратила я двох синів, а чи усіх трьох?» Настав час їй дізнатися.

Коли Кетлін увійшла до трапезної, палата була повна люду, і всі очі дивилися на поміст. Але вона легко упізнала усіх по спинах: латану кольчугу пані Мормонт; велетнів Великоджона та його сина, що вивищувалися на голову над усіма; білу гриву Язона Малістера та його крилатий шолом на лікті; незвичайну кирею Титоса Чорноліса з чорного крукового пір’я… «Зараз одна половина схоче мене повісити, а інша — відвертатиме очі.» Раптом у неї виникло незатишне почуття, що когось тут не вистачає.

Робб стояв на помості. «Він більше не хлопчик» — усвідомила вона з болісною судомою. — «Шістнадцять років — дорослий чоловік. Лишень погляньте на нього.» Війна виплавила усе м’яке з Роббового обличчя, зробила його твердим, суворо окресленим. Бороду він зголив, але рудаво-брунатне волосся лишив спадати нестриженим на плечі. Від останніх дощів кольчуга його зіржавіла і лишила бурі плями на вапенроку та корзні. А може, то була кров, а не іржа. На голові Робб мав корону мечів зі спижу та заліза, викувану для нього у Водоплині. «Тепер йому в ній зручніше. Він носить її, як справжній король.»

Едмур стояв коло заповненого помосту, сумирно схиливши голову, а Робб тим часом вихваляв його перемогу:

— …не забудемо ніколи загиблих при Камінному Млині. Не диво, що князь Тайвин утік битися зі Станісом. Напевне, він досхочу наївся того частунку, яким його на цих бродах пригостило річкове та північне вояцтво. — Слухачі засміялися, схвально загукали, але Робб звів догори правицю, вимагаючи тиші. — Втім, хай шановне товариство не плекає омани. Ланістери знову рушать на нас, і доведеться виграти ще чимало битв, перш ніж наше королівство постане у мирі.

Великоджон заревів:

— Король-на-Півночі! — І викинув у повітря закольчуженого кулака.

Річкове панство відповіло власним кличем:

— Король-на-Тризубі!

У палаті наче грім ударив — то загупали кулаки та затупали чоботи.

Посеред гармидеру Кетлін із паном Десмондом помітило лише кількоро людей; але вони штовхнули ліктями сусідів, і скоро навколо запанувала сторожка тиша. Кетлін тримала голову високо і не зважала на погляди. «Хай думають, що хочуть. Мені важливий лише присуд Робба.»

Помітивши на помості різьблене обличчя пана Бріндена Таллі, вона трохи заспокоїлася. За Роббового зброєносця чомусь правив хлопчик, якого вона не знала. Позаду нього стояв молодий лицар у вапенроку піщаного забарвлення з мушлями, а другий, старший, мав три горошини перцю на шапрановій перев’язі через поле зелених та срібних смуг. Між ними стояла показна лицем немолода жінка і гарненька дівчина, схожа на її дочку. Була там і ще одна дівчина, приблизно Сансиного віку. Кетлін пригадала, що мушлі — то знак якогось не надто відомого дому, а знаку старшого лицаря не впізнала. «Бранці? Але чому Робб вивів бранців на поміст?»

Попередня
-= 87 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!