Слава ЗСУ!

(здригається)

До Матерів! Те слово, наче грім,

Аби почув — стрясає мною всім!

Лякаєшся нових для тебе слів?

Ти б слухати лиш чуване хотів?

Тобі така обмеженість не личить,

Пора б уже себе до див призвичить.

Фауст

Не по мені байдужний супокій;

Найкраще людське відчуття— бентежність; Хоч як нам сушить серце світ плиткий, Хвилюючись, ми чуємо безмежність.

Мефістофель

Лети ж униз! Я б міг сказати — вгору,

Це все одно... Покинь те, що повстало,

І там, серед безвічного простору,

Втішайся тим, чого давно не стало.

Тебе охмарить сила форм і схем,

Та хмару ту розмаєш ти ключем.

Фауст

Йержу цей ключ і чую — свіжа сила жадоба дії в грудь мені вступила.

Мефістофель

Побачиш там полум’яний триніг —

То знак, що ти в найглибший глиб пристиг. Там Матерів уздриш одвічний рід,— Сидять, стоять чи ходять — як їм слід,

1 за одним зорять їх віщі зори,

Пильнуючи утвори й перетвори,

Хоронячи праформи всіх створінь;

Тебе ж не вбачать — зрима їм лиш тінь. Тоді кріпись — бо близько до біди —

І на триніг одважливо іди,

Торкни його ключем!

Фауст владно має ключем.

Отак, гаразд!

І за тобою піде він ураз;

А ти вертай зі здобиччю сюди —

Нехай тоді розшукують сліди...

Триніжок є — до діла приступай,

Героя й героїню викликай.

На славний подвиг перший ти спромігся, Це зроблено — і ти цього домігся.

Усе довершать ваші звичні чари —

Боги повстануть з фіміаму хмари.

Фауст А що ж тепер?

Мефістофель

Тепер униз зривайся; Спускайся з тупом, з тупом і здіймайся. Фауст тупає і западається.

Нехай же ключ той дасть усьому лад! Цікаво знать, чи вернеш ти назад?

осяйні ЗАЛИ

Цісар і князі. Даірухаилюмімі.

Підкоморій

(до Мефістофеля)

Довгенько духів ваших ждать, одначе, Вже й цісар сам чекає нетерпляче.

Каштелян

Він щойно знов питав мене про те, Чого ж ви тут без діла сидите?

Мефістофель

Товариш мій якраз пішов для того, Уже ж він знає, що до чого.