Слава ЗСУ!

Через Волинь в будь-яку війну стежками переміщувались війська, там завжди є чудові умови для ведення партизанської війни. Тому волиняки свого не здадуть і завжди собі на умі. Вони придивляються до вас, вирішують, чи варто вам довіряти. Але якщо визнають вас своїм, то обіймуть від всієї своєї душі. Для Волині УПА - це не просто бренд, це безпосередня історія, яку пам’ятають всі волиняни. Вони підтримували УПА, вони ж часом від неї і страждали. Їм діставалось від кожної історичної бурі, що проходила по їхній землі. Війна руйнувала вщент історичні будівлі, лишаючи їм лише пам’ять. Однак волиняни пам’ятають і завжди добре знають, хто їм друг, а хто ворог.

Нехай їх позбавили історичних пам’яток, з котрих лише деякі дожили до наших днів, однак на Волині є чудова природа. Серед високих соснових лісів сховались прісні озерця. Піщаний ґрунт робить відпочинок в тіні хвойних дерев корисним. А ще в лісах росте чимало всякої всячини. Тут часто можна зустріти людей, що торгують на узбіччі грибами та лісовими ягодами. Однак, первозданну природу освоюють переважно заможні люди, часто з сумнівною репутацією. На Волині є чимало лісів, багато з них під охороною. Але крізь охоронну територію прориваються цілі котеджі. Як воно в них виходить -таємниця.

Волиняни зустріли мене теплою дружною компанією. Я ще довго знайомився з усіма цікавими в волинському селі і навколишніх селах. Я розповідав їм, що з Миколаєва, щоб не вдаватись в подробиці, з котрого я селища в області. Часом мене перепитували, а часом я не з того Миколаєва, що Львівської області. Ні, мій Миколаїв був значно південнішим. Я не можу сказати, що добре розмовляю українською. Знання української літературної мови мені допомагає. Однак, наскільки я знаю (не такий вже я дурний), що українська літературна мова ближча до центральних областей. Тому я був спочатку дуже здивований, що львів’яни, а потім і волиняни українській мові в зуби не дивляться. Українська та й українська. Тільки ж говорю я якось цікаво, тому й гадає народ, з котрого я Миколаєва.

Батько Андрія мене заспокоїв, потиснувши руку, мовлявши, знаю я ваші посадки. Воно й зрозуміло, волиняни суціль оточені лісом. Наші посадки для них знущання.

А потім Андрій влаштував довгі посиденьки. Зібрались в дворі у Андрія всі цікаві. Андрій сидів біля дружини і тільки час від часу «зашикував» надто цікавих. А в мене була там ледь не прес-конференція. Це ж страшно сказати, людина з півдня не побоялась приїхати на Волинь. А як же бандерівці? Мені довелось детально все їм пояснити, а народ жував і розпитував.

а Ти, мабуть, думав, що тебе тут з’їдять? – жартома спитав хтось. – Тут же було УПА, може, в нас тут в кожного в погребі по засушеному москалю висить, - жартував чоловік.

А я тут до чого? – поцікавився я.

Так страшно, - наполягав чоловік.

Кому, мені? – сказав я. – Я служив недалеко від Львова. Львів знаю непогано. Луцьк мені Андрій показував…

Так же ж москаль! – не вгамовувався чоловік.

Та нехай висить ваш москаль. Мої родичі - переселенці з київської області.

Значить козак, вирішив народ і випив.

р А те, що ми тут проти радянської влади, тебе це як, не напружує? – спитав мене інший.

Ніскілечки, - сказав я.

А ти точно з півдня приїхав? Може нам тут Андрій байки розповідає.

Та справді з півдня, - сказав я. – Просто ви тут думаєте, що південні області в радянську владу просто закохані.