Слава ЗСУ!

- Ага – пирхнула. – А чому князь розсилає вісті, виключно для сміху? Військо марширує дорогами з нудьги? Не крути, Ярре. Ти буваєш у містечку і у замку, точно щось знаєш!

- Чому ти не спитаєш про це пані Єнніфер?

- Пані Єнніфер має важливіші справи у голові – фиркнула Цирі, але зразу опам’яталась, мило усміхнулась і затріпотіла віями. – Ох, Ярре, скажи мені, прошу! Ти такий мудрий! Всієш так гарно і вчено говорити, що я могла б слухати годинами! Прошу, Ярре!

Хлопець почервонів, а погляд йому став маслянистим і розмитим. Цирі тихцем зітхнула.

- Гмм… - Ярре переступив на місці, невпевнено ворухнивши руками, очевидно не знаючи, що з ними робити.

- Що я можу тобі сказати? Ну, люди у місті пліткують, схивльовані інцидентами у Доль Ангрі… Але війни не буде. Точно. Ти можеш мені вірити.

- Певно, що можу – пирхнула. - Але я б хотіла знати, на що опирається ця твоя впененість. У раді князя, як я знаю, ти не засідаєш. А якщо вчора тебе призначено воєводою, то похвались. Я складу тобі привітання.

- Я вивчаю історичні трактати – почервонів Ярре – а з них можна довідатись більше, аніж якби засідав у раді. Я читав Історію воєн, написана маршалом Пеллігрмом, Стратегію герцога де Руйтера, «Перемоги реданських воїнів» Бронібора… А у цій політичній ситуації я визнаю можливим зробити висновки за аналогією. Чи ти знаєш, що така аналогія?

- Знаю – збрехала Цирі, вискубуючи стеблину трави з підошви чобота.

- Якщо історію давніх воєн – хлопець подивився в стелю – накласти на сучасну географічну ситуацію, легко оцінити, що дрібні прикордонні інциденти, як той у Доль Ангрі, це випадкове і незначне. Ти, як адептка магії, знаєш сучасну політичну географію?

Цирі не відповіла, у задумі перебираючи пергаменти, що лежали на столі, перегорнула кілька сторіонок великої, оправленої у шкіру книги.

- Облиш, не чіпай – занепокоївся Ярре. – Це дуже цінна, унікальна праця.

- Я тобі його не з’їм.

- Руки маєш брудні.

- Чистіше від твоїх. Маєш тут якусь карту?

- Маю, але сховані у коробі - сказав швидко хлопець, але при вигляді гримаси Цирі зітхнув, зіпхнув зі скрині сувої пергаментів, підняв віко, став на коліна і почав гребтись у середині. Цирі, крутячись у кріслі, і махаючи ногами, далі гортала книгу. Поміж сторінок раптом випхалась вільно картинка, яка зображала жінку з завитим у спіральні кучері волоссям, цілком нагу, сплетену в обіймах з зовсім голим, бородатим чоловіком. Випхавши язика дівчинка довго крутила малюнок, не в змозі зорієнтуватись, де верх, а де низ. Врешті помітивши найістотнішу деталь малюнку, і розреготалась. Ярре, що підійшов з великим рулоном під пахвою, сильно почервонів, мовчки забрав у неї малюнок з рук і сховав під паперами, що лежали на столі.

- Надзвичайно ціннна і унікальна праця – закпила. – Це такі аналогії студіюєш? Там є більше таких картинок? Цікаво, книга називається «Лікування і оздоровлення». Я б хотіла знати, які це хвороби лікуються у такий спосіб.

- Ти вмієш читати Перші Руни? – здивувався хлопець, заклопотано кашляючи. – Не знав…

- Ти ще багато не знаєш – задерла носа. – Що ти собі думаєш? Я не якась там адептка від мацання курей. Я … чародійка. Ну, покажи нарешті ту карту!

Вони обоє стали на коліна на підлогу, притримуючи руками і колінами жортскі аркуші, який вперто намагався скрутистись знову у рулон. Цирі врешті пригнула один з кутів ніжкою крісла, а Ярре притис інший тяжкою книгою, яка називалась «Життя і діяння великого короля Радовида».

- Гмм… Але ж і невиразна ця карта! Нічого не можу в цьому зрозуміти… Де є ми? Де Елландер?

- Тут – вказав пальцем. – Тут Темерія, ця область. Тут Візіма, столиця нашого короля Фольтеста. Туту, у Долині Понтар, лежить князівство Елландер. А тут… Так, тут наш храм.

- А що це за озеро? У нас тут немає ніяких озер.

- Це не озеро.

- Це не озеро. Це чорнильна ляпка…

- Ага. А тут… Тут Цинтра. Так?

- Так. На південь від Заріччя і Соддену. Тут, де тече ріка Яруга, яка впадає до моря саме у Цинтрі. Цей край, не знаю, чи ти знаєш, зараз захоплений Нільфгаардцями…

- Знаю – відтяла, стискаючи долоню в кулак. – Дуже добре знаю. А де є той цілий Нільфгаард? Не знаю я такої країни. Немає його на цій твоїй карті, чи що? Дай більшу!

- Гмм… - Ярре дряпнув бородавку на підборідді. – Таких мап не маю… Але знаю, що Нільфгаард то десь далі, у південному напрямку… О, щось таке. Напевно.

- Аж так далеко? – здивувалась Цирі, дивлячись на місце на підлозі, яке він вказав. – Аж звідти прийшли? А дорогою здобули ці інші країни?

- Так, це правда. Захопили Метінн, Мехт, Назаір, Еббінг, всі королівства на південь від Гор Аммеллу. Ті королівтва, так само, як Цинтра і Гірський Содден, нільфгаардці називають тепер «Провінціями». Але Нижнього Соддену, Вердену і Бругге їм захопити не вдалося. Тут, над Яругою, війська Чотирьох Королівств затримали їх, перемігши у битві…