Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Лукавий принц, або Брат короля

Відбувши належну жалобу за померлими, король вирішив нагально розв’язати давно занедбане, але болюче питання спадкоємності престолу. Зневаживши приклади, започатковані королем Джаяхаерисом року 92-го і Великою радою року 101-го, король Візерис оголосив законною спадкоємицею свого престолу доньку Раеніру і дарував їй титул принцеси Дракон-Каменя. У розкішній відправі, учиненій у Король-Березі, кількасот князів та вельмож склали Раенірі, що сиділа коло батькових ніг при підніжжі Залізного Престолу, присягу на вірність і пообіцяли шанувати та боронити її священні права.

Але серед тих князів і вельмож, певна річ, не було принца Даемона. Розлючений королівською ухвалою, принц склав із себе обов’язки очільника міської варти і залишив Король-Берег. Найперше він рушив на Дракон-Камінь, узявши з собою на спину дракона Караксеса — стрункого червоного звіра, котрого простолюддя кликало Кривавим Червом — свою кохану жінку Мисарію. На острові принц лишався наступні півроку, протягом яких запліднив черево Мисарії дитиною.

Дізнавшись, що його підбічниця тяжка дитям, принц Даемон подарував їй драконяче яйце — і тим перетнув усі межі пристойності. Король Візерис наказав йому віддати яйце і повернутися до законної дружини під загрозою оголошення зрадником. Принц підкорився, хоча сердито і неохоче, повернув Мисарію (без яйця) до Лису, а відти полетів до Рунокаменя в Долині Арин — у незатишне товариство своєї «спижевої сучки». Але Мисарія втратила дитину під час шторму на вузькому морі. Коли звістка досягла Даемона, він не вимовив жодного слова розпачу, але в серці запекло заповзявся на брата свого — короля. Відтоді він згадував Візериса тільки злим та презирливим словом, а сам почав міркувати день і ніч, як йому вплинути на спадкоємність престолу.

Хоча Раеніра і була оголошена своїм батьком його наступницею, але багато хто в державі сподівався, що Візерис колись та породить спадкоємця чоловічої статі — адже Молодий Король не досяг ще й тридцяти років віку. Великий маестер Рунцитер першим заохотив його милість удруге взяти шлюб і навіть запропонував годящу наречену — панну Лаену Веларіон, котрій щойно виповнилося дванадцять. Юна палка дівчина вогняного норову, щойно розквітла, панна Лаена успадкувала красу справжніх Таргарієнів од матері Раеніс та зухвалий, схильний до пригод і небезпек дух свого батька, Морського Змія. Лаена обожнювала літати небом не менше, ніж її батько — мандрувати морями. А для польоту вона обрала собі не кого іншого, як могутню Вхагар — найстарішу і найбільшу з таргарієнівських драконів після смерті Чорного Жаху року 94-го по А.З. Якби король побрався з панною Лаеною, то нарешті зцілив би розрив, що утворився між Залізним Престолом і Плавнем — так переконував Рунцитер. З Лаени мала вийти пречудова, красна і велична королева Семицарства.

Треба сказати, що Візерис I Таргарієн був серед королів не найсильніший волею; дружній та приязний, завжди охочий догодити, він покладався у справах на поради свого оточення і найчастіше чинив так, як його просили. Та в справі нового шлюбу його милість мав власні уподобання, і похитнути його не змогли жодні умовляння. Так, король погоджувався узяти новий шлюб… але не з дванадцятилітньою дівчинкою, і не з міркувань державної ваги. Його очі непорушно дивилися на іншу жінку. Король оголосив про свій намір побратися з панною Алісентою з дому Вишестраж — меткою та чарівною вісімнадцятирічною донькою Правиці Короля, тією самою дівчиною, яка читала королю Джаяхаерису на його смертному ложі.

Староградські Вишестражі були поважним та стародавнім домом бездоганного походження; проти родоводу обраної королем нареченої не існувало жодних заперечень. Але все ж таки знайшлося чимало людей, які бурчали, що Правиця скочив аж вище голови, що він саме на те і віз дочку до двору. Дехто кидав тінь сумніву на добропорядність панни Алісенти, стверджуючи, що вона віддала власну цноту принцові Даемону, а потім принаджувала до свого ліжка і короля Візериса — ще за життя королеви Аемми. За чутками, у Долині принц Даемон наказав відшмагати служника, що приніс йому звістку, так люто, що той уникнув смерті ледве на волосину. Не лишився задоволеним і Морський Змій. Дім Веларіон знову обійшли, доньку Лаену зневажили, як перед тим Велика Рада 101-го року зневажила Лаенора, а Старий Король — власну дружину князя ще року 92-го. (Утім, сама Лаена не переймалася. Як зазначив її маестер, «вельможна панна виказувала далеко більше цікавості до літання драконами, ніж до юнаків».)

Коли король Візерис узяв Алісенту Вишестраж за дружину року 106-го по А.З., відсутність дому Веларіон на святі була помічена усім загалом. На бенкеті принцеса Раеніра наливала вино своїй новій мачусі, а королева Алісента цілувала її та називала «донечкою». Принцеса була присутня поміж жіноцтва, яке роздягало короля і супроводжувало його до опочивальні нареченої. Тієї ночі у Червоному Дитинці панували сміх та кохання… але в той самий час на іншому кінці Чорноводої затоки князь Корліс Морський Змій вітав королівського брата принца Даемона на своїй військовій раді. Принцові вщент обридла Долина Арин, Рунокамінь та його пані дружина. «Темну Сестру не на те кували, щоб нею різати овець» — казав принц, як нам оповідають, Володареві Припливів. — «Вона спрагла до крові та битви.» Але лукавий принц мав на думці не бунт проти престолу; він бачив інший шлях до влади та слави.

Попередня
-= 4 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!