Слава ЗСУ!

Психополітика

Теперiшню "холодну" вiйну видумали не москвини у XX ст., а китайський стратег Сун-Тсу 2500 рокiв тому. Що ж є ота "холодна вiйна"? У двох словах — це боротьба за душу i розум людини, а насамперед провiдної верстви народу. Щоби гармаш стрiляв, або летун кидав бомбу, треба переконати його у потребi робити це. Колись можна було примусити вояка стрiляти проти його бажання. Але тепер — з поширенням i поглибленням демократичних iдей та з поширенням освiти на весь народ — примусити людей робити те, чого вони не бажають, може лише жорстока деспотiя, як московська в СРСР, та й то лише на якийсь час, бо за першої ж нагоди тi примушення не будуть виконувати. У недеспотичних державах можна примусити iншим способом. А саме — обдуривши людей, полонивши їхню душу i розум, зробивши їх несвiдомими виконавцями наказiв ворога. Теперiшньою мовою це називається "пропаганда". А нашою українською мовою можна назвати це "яничарством". Iсторiя Московщини подає тисячi фактiв i документiв, якi доводять, що московську iмперiю, її культуру, економiку розбудували не москвини, але помосковщенi яничари: українцi i нiмцi.⁵⁰ Всi перемоги Московщини за всi сторiччя, разом з XX, над усiма її ворогами москвини завдячують тим способам, якi тепер називаються "холодною вiйною". Велику свiтову гарячу вiйну виграють тi, хто ще перед нею виграє мирну холодну вiйну. Iншими словами — хто перетягне на свiй бiк ДУШУ i РОЗУМ провiдної верстви iнтелiгенцiї ворожого народу. Виграє той, хто буде мати своїх шестиколонникiв i п'ятиколонникiв на керiвних становищах ворожої держави.

Боротьбу за душу i розум людини москвини назвали "психополiтикою". Назва дуже влучна. У Московщинi є окремi вищi на унiверситетському поземi школи, що виховують "психополiтикiв" зi студентiв тих країн, якi Московщина планує загарбати. Приїхавши до своїх країн, тi молодi психологи всiма силами i засобами помалу захоплюють у свої руки кафедри психологiї, психопатологiї в унiверситетах, посади судових знавцiв психiчних хвороб, психологiчних дорадникiв у всiляких державних i громадських установах, керiвникiв божевiлень тощо. Само собою зрозумiло, вони нищать всiх i кожного ворога комунiзму чи Московщини, проголошуючи їх божевiльними i запроторюючи до божевiлень, де вони гинуть "природною" смертю.

Свiтова мафiя скоро зрозумiла величезну полiтичну силу тої психополiтики i тепер застосовує її в Захiдному свiтi не менше як Московщина та комунiсти у Схiдному.

Кiлька не москвинiв, якi кiнчили московськi школи психополiтики, приїхавши до своїх країн, згодом побачили i зрозумiли, що вони є лише знаряддям у руках Московщини чи мафiї щоби захопити свiтову владу. Вони виявили тактику i стратегiю тої психополiтики. Дещо (далеко не все) ми наведемо тут задля прикладу.

Психополiтика — це наука i мистецтво опанувати i тримати в послуху думку осіб i громад, щоб оволодiти ворожими нам державами i народами способом психiчного лiкування.

Специфiчнi риси особи неповторної iндивiдуальностi, особистої визначеностi (детермiнiзму), творчостi, вiльної волi, спонтаннi духовнi сили є нiщо iнше як хвороби, якi приносять незадоволення, роз'єднання i упадок колективу.

Щоби пiдпорядкувати особу нашiй волi, треба насамперед знищити її волю, захитавши її моральнi засади i погляди. Треба знищити її самопошану, переконавши, що їй несила щось зробити. Пошану в родинi можна знищити, плямуючи святiсть шлюбу, спровокувавши розпусту i розлучення, виправдуючи чужоложство. Пошану до громади можна знищити, захитавши її довiр'я до членiв громади, а насамперед до громадських провiдникiв. Але забороняється зменшувати пошану молодi до держави, щоб не захитати в нiй пошану до комунiстичної держави. Треба знищити у молодi пошану лише до капiталiстичних державних дiячiв, пiдкреслюючи, що дiячi комунiстичної держави цiлковито iнакші, незрiвнянно лiпшi.

Обмова, очорнювання, брехня є найкращою зброєю психополiтика. Безперервне, стале принижування всього нацiонального: традицiй, святинь, нацiональних героїв i провiдникiв нацiональної лiтератури i мистецтва тощо є обов'язком кожного комунiста, а психополiтика — насамперед. Та найперше i найбiльше, що психополiтика має нищити, принижувати — це сама людина як особа, iндивiдуальнiсть. Найперше i найбiльше, бо ж майже неможливо скорити той народ, провiдна верства якого має розвинене почуття особистої гiдностi i нацiональної гордостi. Такий народ неможливо завоювати вiдкритим нападом. Треба його завойовувати, хоч i довгим, проте певним способом психополiтики: моральним, психiчним розладом, духовною гнилизною. Треба обернути духовно вiльну людину в духовно рабську двоногу худобину. Тих, винятково твердих осiб, що не пiддаються психополiтичному "лiкуванню", треба таємно вигублювати. Найзручнiше — божевiльним "самогубством".