Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
– Ох, спасибі вам, – сказав Шарль, – ви добра людина.
І замовк, задихаючись під вагою спогадів, викликаних цим жестом аптекаря.
Тоді Оме вирішив розважити його трохи розмовами про садівництво. Всі рослини потребують вологи. Шарль кивнув головою.
– А втім, тепер знову скоро настануть погожі дні.
– А!.. – озвався Шарль.
Аптекар, не спромігшись продовжити розмову, почав обережно розхиляти завіси.
– А ось іде пан Тюваш.
Шарль машинально повторив:
– Іде пан Тюваш.
Оме не наважувався знов заводити річ про влаштування похорону; але священику вдалося умовити Шарля.
Він замкнувся у себе в кабінеті, взяв перо і по довгих риданнях написав:
«Я хочу, щоб її поховали в шлюбній сукні, в білих черевичках, у вінку. Волосся розпустити по плечах; зробити три труни: одну – дубову, другу – червоного дерева, третю – свинцеву. Не говоріть зі мною ні про що, у мене вистачить сили. Труну покрити зеленим оксамитом. Я так хочу. Зробіть так».
Всі дуже здивувалися з романтичних химер Боварі, і аптекар зразу ж сказав йому:
– Знаєте, оксамит, по-моєму, надмірна розкіш. До того ж витрати…
– Не ваше діло! – закричав Шарль. – Залиште мене! Ви її не любили! Ідіть собі геть!
Кюре взяв його під руку й повів у садок. Там він почав говорити про марноту всього земного. Господь великий і благий, ми повинні без ремства скорятися його волі і дякувати йому за все.
Шарль вибухнув блюзнірськими словами:
– Проклинаю я вашого бога!
– Дух непокори ще живе в вас, – зітхнув священик.
Боварі був уже далеко. Він широко ступав попід муром біля шпалери фруктових дерев і, скрегочучи зубами, гнівно дивився на небо; але жоден листочок не поворухнувся.
Накрапав дощик. Шарль вийшов розхристаний і незабаром почав тремтіти від холоду; тоді він повернувся додому і сів на кухні.
О шостій годині на площі почувся брязкіт заліза: приїхала «Ластівка». Шарль припав обличчям до шибки й дивився, як один за одним висідали з неї пасажири. Фелісіте послала йому в вітальні матрац; він ліг і заснув.
Будучи філософом, пан Оме все-таки шанував мертвих. Не гніваючись на бідного Шарля, він прийшов увечері, щоб просидіти ніч над покійницею, не забувши прихопити з собою три книжки і зошит для нотаток.
Отець Бурнізьєн був уже там; над узголів'ям ліжка, виставленого з алькова, палали дві високі свічки.
Аптекареві було якось не по собі в цій тиші, і він промовив кілька співчутливих слів про «нещасливу молоду жінку». Священик відповів, що тепер лишається тільки молитися за неї.
– Але ж одне з двох, – заперечив Оме, – або вона упокоїлась у благодаті (як висловлюється церква), – і тоді наші молитви їй ні до чого; або ж вона померла нерозкаяною (якщо не помиляюсь, тут пасує саме цей релігійний термін), – і в такому разі…
Бурнізьєн перебив його, похмуро відрізавши, що все одно треба молитися.
– От кажуть: бачить бог із неба, чого кому треба, – не вгавав Оме. – А навіщо ж тоді всякі молитви?
– Як? – оторопів священик. – Навіщо молитви? Та ви не християнин, чи що?
– Даруйте, – відповів Оме. – Я схиляюсь перед християнством. Перш за все воно звільнило рабів, дало мораль, яка…
– Не в тому сила! Святе письмо…
– О, щодо святого письма, то розгорніть лишень історію: всі тексти підроблені єзуїтами.
Увійшов Шарль; наблизившись до ліжка, він тихо відслонив завісу.
Голова Емми була схилена до правого плеча. Один кутик рота лишився розкритим і вирізнявся на обличчі чорною діркою; великі пальці були пригнуті до долоней; вії вже припорошились якимсь білим пилком, а очі взялися чимось каламутним і липким, ніби павуки заснували їх тонким павутинням. Випнуте на грудях покривало спускалось западиною до колін, а потім знову підіймалось до пальців ніг. Шарлю здавалось, що Емму давить якийсь надмірний тягар, якась величезна вага.
Церковні дзиґарі вибили дві години. За вікном чувся плюскіт річки, що текла в темряві попід терасою. Вряди-годи голосно сякався абат Бурнізьєн та Оме скрипів пером по паперу.
– Друже мій, – озвався він до Шарля. – Вам краще піти; це видовище крає вам серце.
Коли Шарль вийшов, аптекар і кюре відновили суперечку.
– Почитайте Вольтера! – говорив Оме. – Почитайте Гольбаха[81], почитайте «Енциклопедію».[82]
– Почитайте «Листи португальських євреїв»[83]! – казав абат. – Почитайте «Суть християнства»[84], твір Нікола, колишнього судового службовця!
Суперечники гарячкували, розчервонілись, кричали обидва враз і не слухали один одного; Бурнізьєн обурювався з такого зухвальства, Оме дивувався з такого туподумства; ще трохи, й вони вже почали б лаятися, коли це знову з'явився Шарль. Його тягло сюди, мов якимись чарами, і він раз у раз підіймався сходами нагору.
81
82
83
84
