Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

— Заткнися! — гаркнув Фредді Дентон.

Барбі до нього було байдуже. Він відчував, що ось-ось може зомліти або щонайменше йому потьмариться в очах, але поки що він тримався.

— Скажіть вашому чоловікові, щоби оглянув трупи! Особливо місіс Перкінс! Мем, він мусить провести експертизу тіл! Їх не привозили до шпиталю. Ренні цього не дозво…

Пітер Рендолф стрімко рушив назад. Барбі помітив, яку річ він відчепив з пояса у Фредді Дентона, і хотів було прикрити руками собі обличчя, але руки в нього були надто важкими.

— Ти напросився, синку, — мовив Рендолф, просовуючи крізь ґрати газовий диспенсер, і натиснув кнопку.

13

Норрі зупинила свій велосипед на Чорній Гряді посередині поїденого іржею мосту і стояла, вдивляючись у дальній кінець просіки.

— Їдьмо краще далі, — сказав Джо. — Треба, поки є час, скористатися денним світлом.

— Так-так, але поглянь-но, — відповіла Норрі, показуючи пальцем.

На протилежному березі, під крутим урвищем, розпластані в мулі там, де перед появою Купола, котрий уповільнив Престіл, ще недавно бурхливо текла річкова вода, лежали трупи кількох оленів: самець, дві самиці й пара річнячків. Усі доволі великого розміру; літо в Міллі було славним, тож і їм вистачало харчів. Джо бачив хмарки мух, що роїлися над трупами, чув навіть їхнє дрімливе гудіння. Звук, який у звичайний день було б заглушено шумом стрімкої річки.

— Що з ними могло трапитись? — спитав Бенні. — Як гадаєте, чи нема чогось спільного між ними і тим, що ми шукаємо?

— Якщо ти кажеш про радіацію, мені здається, вона не діє аж так швидко, — відповів Джо.

— Якщо це не дуже потужна радіація, — додала Норрі нервово.

Джо показав на стрілку лічильника Ґайґера.

— Мабуть, так, але зараз вона ще не така вже й потужна. Навіть якби стрілка зашкалювала цілком на червоне, я не думаю, щоб за якихось три дні вона вбила таких великих тварин, як олені.

Бенні показав рукою:

— У самця поламана нога, навіть звідси видно.

— А я певна, що в одної з самиць поламані аж дві, — сказала Норрі, котра стояла, прикриваючи собі очі долонею. — Передні. Бачите, як вони зігнуті?

Джо подумав, що олениця виглядає так, немов перед загибеллю вона намагалася виконати якусь карколомну гімнастичну вправу.

— Гадаю, вони стрибали, — сказала Норрі. — Стрибали з берега, як оті пацюки, що кидаються з круч.

— Лемони, — підказав Бенні.

— Ле-мінги, курячий ум, — виправив його Джо.

— Хотіли від чогось втекти? — запитала Норрі. — І тому стрибали?

Обидва хлопці промовчали. Обидва виглядали молодшими, ніж іще тиждень тому, і були схожі на дітей, котрі змушені слухати біля багаття якусь занадто страхітливу оповідку. Вони, всі троє, застигли біля своїх великів, дивилися на мертвих оленів і слухали дрімотливе гудіння мух.

— Поїхали? — спитав Джо.

— Гадаю, ми мусимо, — сказала Норрі. Вона перекинула ногу через раму і випрямилася.

— Правильно, — кивнув Джо й осідлав свою веломашину.

— Господи, — промурмотів Бенні. — Маю чергову заморочку, і знову ти мене в неї втягнув.

— Га?

— Не зважай, катай, мій сердечний братику, катай.

На протилежному боці мосту вони побачили, що ноги зламані у всіх оленів. Одне з теляток-річняків мало також розколотий череп, мабуть, коли падало, вдарилось об великий валун, що в нормальний час ховався під поверхнею води.

Попередня
-= 288 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар